Пам'ятні дати березня.

  Щорічний фестиваль французької культури в Україні. Кожного квітня фестиваль пропонує різноманітну програму в сфері образотворчого мистецтва, кіно, літератури та інших галузей культури. «Французька весна» відбувається у Києві та в багатьох інших містах України - Дніпропетровську, Донецьку,
Харкові, Львові та Одесі.

«Французька весна» проводиться Французьким культурним центром, Альянс Франсез і Посольством Франції в Україні з 2004 року. Фестиваль традиційно включає різноманітну кінопрограму (Фестиваль допрем'єрних показів, ретроспективи і нічний марафон короткометражного кіно «Довга ніч короткого метра», зустрічі з майстрами французького кіномистецтва), театральні вистави, концерти музичних колективів, художні виставки тощо.

Цього року виповнюється 20 років дипломатичних відносин між Україною та Францією. І програма фестивалю насичена подіями, які певною мірою стосуються обох країн.
Словом, протягом майже цілого місяця українських поціновувачів французького мистецтва чекає безліч цікавих проектів, вистав і зустрічей з відомими діячами культури. І, безсумнівно, все це організовано не тільки заради задоволення глядачів, але з метою розширення культурних можливостей і нових зв’язків між обома країнами. Хоча час для цього, може, і не дуже вдалий: неспокійний і економічно нестабільний. Ймовірно, тому французький посол Ален Ремі назвав нинішню «Французьку весну» в Україні «прекрасною авантюрою». Втім, постійні шанувальники цієї події, що живуть в Україні, жодних сумнівів щодо його успіху не мають, тому з нетерпінням чекають: коли ж повіє свіжим подихом «Французької весни».

        175 років від дня народження Еміля Золя.

Ліна Костенко – голос епох. Минулої і теперішньої !

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетка закінчила середню школу.

Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Перу поетеси належать також збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Живе та працює Ліна Костенко в Києві.

Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості. Вона — одна з тих письменників, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».

Творчість Ліни Костенко — визначне явище в українській літературі новітнього часу. її прикметною рисою є інтелектуалізм — рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства... 
 Значущість поезії Ліни Костенко полягає в сутності самої поетеси, яку вона визначила так: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність».

***Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі...

***Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас... 

***Жах не в тому, що щось зміниться, - жах у тому, що все може залишитися так само.

***Нашим би діячам повчитися, чий мозок залубнів у формаліні радянської ідеології. Вони не здатні вшанувати всіх полеглих. Вони вибірково – хто правильно поліг, хто неправильно. Хто за ту Україну, а хто не за ту. 

***Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькана національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.

***Мудрість мужчини - промовчати, коли говорять стихії.

***Пристрасть – це натхнення тіла, а кохання – це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей...

Бібліоґрафія: 

Л.Костенко. Проміння землі, 1957. 
Л.Костенко. Вітрила, 1958. 
Л.Костенко. Мандрівки серця, 1961. 
Л.Костенко. Зоряний інтеграл, (знята з друку). 
Л.Костенко. Княжа гора (знята з верстки). 
Л.Костенко і А.Добровольський. Перевірте свої годинники. Кіносценарій. 1964 р. 
Л.Костенко. Над берегами вічної ріки. 1977. 
Л.Костенко. Маруся Чурай. Роман у віршах, 1979. 
Л.Костенко. Неповторність, 1980. 
Л.Костенко. Сад нетанучих скульптур, 1987. 
Л.Костенко. Бузиновий цар, 1987. 
Л.Костенко. Вибране, 1989. 

Л.Костенко. Берестечко. Роман у віршах. 1999.

21 березня – день весняного рівнодення у північній півкулі – був обраний як символ оновлення природи і творчого характеру людського духу.                                                     Всесвітній день поезії був заснований на 30-й сесії генеральної асамблеї ЮНЕСКО, що відбулася у Парижі в 1999 році. Згідно з рішенням ЮНЕСКО, основною метою святкування є заохочення мовного розмаїття та підтримка мов, які зникають, за допомогою поезії.

Крім того, цей День покликаний сприяти розвитку поезії, поверненню до усної традиції поетичних читань, викладанню поезії, відновленню діалогу між поезією та іншими видами мистецтва, такими як театр, танці, музика, живопис, а також заохоченню видавничої справи та створенню у засобах масової інформації позитивного образу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.

Вважається, що перший поетичний твір був написаний у 23 столітті до нашої ери. Це вірші-гімни аккадської принцеси і верховної жриці, відомої як Енхедуанна. Гімни Енхедуанни вважалися священними.

Віршована форма аж до епохи Відродження шанувалася в Європі як одна з основних умов краси і була практично єдиним інструментом перетворення слова на мистецтво.

До цих пам'ятних дат в бібліотеці - філії №6 було підготовлено книжкові виставки.

10 березня - день визволення міста Умані від фашистських загарбників.

Сторінками героїчних подій!

   10 березня виповнюється 71 рік з часу визволення Умані від німецько-фашистських загарбників. 10 березня 1944 року завдяки самовідданості та героїзму радянських воїнів  місто Умань було звільнено від фашистських загарбників, і цей день став знаковим в історії нашого міста. 

  Історія війн не знала більш широкої за своїм розмахом і складністю в оперативному відношенні операції, яка була здійснена в умовах повного бездоріжжя і весняного розливу рік. Військова операція, в ході якої було визволено місто, отримала назву «Умансько - Ботошанська», назавше ввійшла в історію.

  Місто Умань було опорною базою німецьких військ, тут концентрувались крупні сили ворога, в основному 8–ї німецької армії. За наказом німецького командування Умань оголосили «Фортецею», яку наказували утримувати навіть у випадку оточення. Гітлерівці встановили вогневі точки на дахах будинків, у підвалах, на вулицях, на околицях міста розташували важку артилерію – чинили сильний опір радянським військам.

    Вони визволяли Уманщину, вклонімося їм до землі: Вержановський Анатолій Петрович, Горенко Василь Парентійович, Кащенко Павло Максимович, Литвиненко Марія Олександрівна, Недбайло Ганна Миколаївна, Недбайло Іван Іванович, Пудрик Леонід Мойсейович, Солодовников Віктор Володимирович, Сурков Олександр Романович.

  Війна – діло жорстоке. Ми назвали її Великою, тому що великою була наша мужність і великий гнів. Ми назвали іі Вітчизняною, тому що захищали свою Вітчизну – найдорожче, що у нас є.

  Нехай злагода і добробут панують у кожній оселі, адже одвічне прагнення України до миру, свободи, кращого життя є непереможною.

 Отже, щоб до будь - кого з нас в дім не прийшла біда, щоб не погасли ніколи сонце, воля, світло на кращій з планет Скажемо війні:  

  НІ! НІ! НІ!

В бібліотеці філії №6 відбулася година пам'яті     
"Сторінками героїчних подій" присвячений 71 річниці визволення міста Умані від фашистських загарбників. В якій приймали участь активні користувачі бібліотеки і учні школи №10

Щодня Україна зазнає неповторних втрат. 
Читаючи новини в інтернеті, переглядаючи теленовини і читаючи пресу, ми вже просто не встигаємо запам'ятовувати імена тих, хто поклав своє життя на сході, захищаючи Україну від бойовиків. 

І хочеться запитати - Навіщо та війна?

Навіщо та війна?

Навіщо та війна? Навіщо кров братів нам проливати? Навіщо матерям бійців страждати? Навіщо та війна? Що хочемо ми з вами довести? Ми силой міряємось, мов діти. Невже не можна в злагоді та мирі жити? Що хочемо ми з вами довести? Війна, безжалісна війна... Гарматний постріл, кулі, кров, Вже тисячі в могилу кинула вона. А ще не все! Бо гинуть хлопці знов і знов. Пройдуть роки... Вестиме мати дівчинку одну Через село, яке попало під війну. І згадуючи пулі свист, залпи гармат і ті руїни Мати заплаче й скаже донці: "Ось тут твій батько і загинув"... Хіба ми прагнемо щоб наші діти Дивились зі сльозами на сімейне фото? Та клали біля пам'ятника квіти, Згадуючи, шопенівські, траурні ноти? Давай замислимось над цим, мій брате. Подумайте, будь-ласка, люди, Чи варто далі воювати? Адже життя одне, і іншого - не буде!

З 8 березням!