Голодомор 1932-1933 р

   Голодомор… У цьому страшному слові криється найглибша рана українського народу, трагедія величезного масштабу, яку у всьому світі визнано геноцидом.

Голодомор в Україні – найтяжчий злочин проти людства, спланований і реалізований керівництвом колишнього Радянського Союзу проти українського народу. Голодомор 1932 – 1933 р.р – одна з найтрагічніших сторінок нашої історії, про яку десятиліттями замовчували. Архівні джерела (опубліковані і ті, що зберігаються в архівах України, Росії і деяких європейських країн) – мають незаперечні докази штучного походження голоду в Україні.

Основними причинами голоду були: суцільна колективізація селянських господарств, антилюдяна і фіскальна політика пограбування чи розкуркулювання українських селян, тотальні хлібозаготівлі за принципом продрозкладки із використанням репресивних засобів, свідоме та тривале позбавлення селян продовольчих засобів до існування, масові репресії проти дорослого чоловічого населення українського села. Мораль, традиції, талант народу, його віра і надії – все це було відкинуто новою реальністю як непотріб, пережиток. Страшне попелище лежало там, де ще недавно цвів сад духовного життя українського народу.

Багато стерлося з пам’яті про ті страшні часи; більшість документів про голодомор не потрапили в архіви, а ті що потрапили, не всі збереглися. Тому нам слід шукати і знаходити нові документи, матеріали, робити все для того, щоб про голодомор знали всі, щоб це більше ніколи не повторилося.

Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Говорячи словами О.Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Мільйони людей, які загинули у 1932 - 33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі.

В бібліотеці філії №6 була  організована книжкова виставка «Мертві не простять живі не забудуть», а також по місцевому радіомовленню прозвучала радіопередача , яку підготувала і провела бібліотекар Довгань Л.І. 
     Багато літ пройшло. Здавалось би можна й забути, але в серці кожного з нас живе і буде жити пам’ять про найкривавішу трагедію людства – голодомор. Книжкова виставка ще раз закликає кожного згадати ті трагічні для України 1932-1933 роки та помолитися за кожну безневинно загублену душу.

16 листопада -Міжнародний день толерантності

    16 листопада світ святкує Міжнародний день толерантності. Цей День був проголошений Декларацією принципів толерантності, затвердженою  у 1995 році на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО. У статті 6 Декларації зазначено: «з метою мобілізації громадськості, звернення уваги на небезпеки, приховані у нетерпимості, зміцнення прихильності і активізації дій на підтримку поширення ідей толерантності і виховання у її дусі ми урочисто проголошуємо 16 листопада міжнародним днем, присвяченим толерантності, що відзначається щорічно». Цього дня за традицією у різних країнах світу проводяться акції, спрямовані проти екстремізму, різноманітних форм дискримінації та проявів нетерпимості. У перекладі з латинської «tolerance» означає «терпіння».

Це слово в медицині позначає здатність організму переносити вплив тих чи інших чинників. У суспільстві толерантність означає терпимість до інших думок, поглядів, традицій.

Життя суспільства, як і життя окремої людини, ґрунтується на впливі ідей, поглядів, теорій. За часи історії людства їх промайнуло чимало. Вони оволодівали розумом людей на більший чи менший термін. Деякі з них закликали до барикад, призводили до війн, ставали підставою для створення «образу ворога» з іншого народу.

Але з розвитком суспільства до людей прийшло розуміння, що Земля не є надто великою, вона – наш спільний дім, всі люди в якому – сусіди. А для того, щоб людство успішно розвивалося, треба знаходити спільну мову. У безмежному морі різноманітних культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн на планеті, на допомогу має прийти «рятувальне коло» толерантності. Ще у ХVIII ст. французький філософ-просвітитель Франсуа-Марі Вольтер сказав свою знамениту фразу: «Ваша думка для мене глибоко ворожа, але за Ваше право висловити її я готовий віддати своє життя».

    Толерантність – це повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Також толерантність – це єдність у різноманітті, те, що переходу від війни до культури миру. Для громадян це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.

  Сьогодні толерантність – яскравий показник ступеню демократичності кожної держави й одна з умов її розвитку. Політична толерантність є основою для плідних міжнародних відносин.

  В бібліотеці філії №6 була проведена пізнавальна бесіда на тему" Що таке толерантність?". 

9 листопада - День української писемності та мови

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

  Із святом вас шанувальники рідного слова! Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.

Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

  Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

    Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

"Цілюща криниця душі -рідна мова" - під таким девізом у бібліотеці філії №6 пройшов інформаційний захід до дня української писемності та мови .Фіналом заходу став флешмоб, під час якого учні школи №10 закликали «Мова це наше багатство» та акцентували увагу на тому, що у наш час знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості.Нинішній час ми вже не називаємо відродженням, ми перейшли цей рубіж, нині ми знаходимося в стані розвитку. Тож розвиваймося самі, розвиваймо та вдосконалюймо наше найбільше багатство — нашу мову.  

« Поезія - це завжди неповторність"

    Поетичне слово - це слово істини, добра, краси, віри, надії, любові - золотий ключик до сердець шанувальників віршів.

 Бути поетом - це не професія, не хобі, навіть не бажання - це поклик серця. 

31 жовтня гостею бібліотеки філії №6 була молода,талановита поетеса Анастасія Яніна. Анастасія Яніна- автор збірки поезій "Янгол Я" (2015 р.), волонтер уманського Центру "До Перемоги!". Друкувалася в газеті "Шевченків край) (м. Звенигородка), збірці уманських авторів "Постріли слів", літературному альманасі "Листи до Миколая" (м. Хмельницький), журналі "Чорнильна хвиля", літературному часописі "Боговиця" та ін. Поетеса з радістю  читала свої вірші і відповідала на питання, які виникали у читачів. Юні шанувальники (Вржеш Анна, Ковбасюк Марина) учні 11 класу  УНВК "ЗОШ І-ІІІ ступенів №10-медичної гімназії" творчості поетеси рідного краю декламували вірші Анастасії Яніної.  Приємні хвилини насолоди музикою подарував - гітарист Олександр Денисенко. Зустріч вийшла щирою, теплою, спілкування – живе, цікаве та відверте.