Віртуальна подорож " Відкрий Европу для себе!"

Скільки країн у Європі?

  На політичній карті Європи розташовано 50 незалежних держав, більшість з яких є високорозвиненими індустріально-аграрними країнами. Серед найбільших країн Європи Росія, Україна, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Іспанія та Польща. Вищезгадана цифра включає шість країн-карликів: Андорра, Ватикан, Люксембург, Ліхтенштейн, Монако, Сан-Марино.

Повний перелік країн Європи:

  Австрія, Азербайджан, Албанія, Андорра, Білорусь, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Великобританія, Вірменія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Македонія, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сан-Марино, Сербія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Чехія, Швейцарія, Швеція.

  Щоб дати правильну відповідь на питання: «Скільки країн у Європі», треба враховувати, що точний підрахунок кількості держав, розташованих в Європі, залежить від трактування кордонів Європи та критеріїв включення невизнаних або частково визнаних держав, а також врахування залежних територій.

  Австрія, вважається найкрасивішою країною Центральної Європи, туристів приваблюють краєвиди Відня та відомі гірськолижні курорти, а також мальовничі альпійські селища Тіролю, чудові національні парки і "озерний край" на заході країни.Завдяки мальовничим Альпам із засніженими схилами, розвиненій інфраструктур і своєму географічному положенню на перехресті магістралей, що з'єднують південь і північ Європи, країна приваблює велику кількість транзитних туристів, основна частина яких прямує на середземноморське узбережжя, одноденних туристів. Австрія провідний туристський центр зимових видів спорту. Гірколижні курорти — одна з найприбутковіших галузей в економіці. Міжнародний туризм найрозвинутіший у західній, гірський частині країни. Головні туроутворюючі країни (80% туристів):Німеччина, Нідерланди, Велика Британія. Чисельні туристи з Італії, Швейцарії, Франції, США, Бельгії, Швеції, Східної Европи.

БЕЛЬГІЯ – ЖИВОПИС І АРХІТЕКТУРА

  Бельгія може похвастати величезним арсеналом пам’яток, і не важливо буде це багатий Брюссель або маленьке село. Бельгія на весь світ славиться скульптурою хлопчика, що пісяє, дивовижним смаком пива, чорним брюссельським шоколадом і жіночим тенісом. Саме ці атрибути і асоціації згадує кожен при згадці цієї перлини Європи. Типове місто Бельгії обов’язково повинно бути зі своєю довгою історією, а це завжди безліч готичних будівель, романських церков, чудових соборів, площ, пам’ятників… Разом з усім цим затишно уживається сучасність: величезні хмарочоси, супермаркети, житлові будинки та кафе.

 Великобританія – чудова країна зі старовинними пам’ятками і дивовижною культурою. Розкішні середньовічні замки, фортеці і старовинні музеї та галереї – це все Велика Британія. Кожне місто тут має свою неповторну і унікальну архітектуру. Історично склалося, що найвідоміші і популярні туристичні місця знаходяться на території столиці – Лондона. Столиця Великобританії – найбільший мегаполіс Європи з кращими англійськими парками, резиденціями, історичними та культурними спорудами. Ну а візитною карткою Лондона є всесвітньо відомий Біг-Бен, який названий так на честь старовинних дзвонів всередині башти. Це обов’язкова пам’ятка в будь-якому турі по Великобританії.

  

ІТАЛІЯ – ВИШУКАНІСТЬ СТАРОГО СВІТУ

 Пам’яток в Європі так багато, що не вистачить сторінок, щоб описати у всій красі кожну з них. Італія – одна з тих країн, де в кожному місті можна зустріти сотні пам’яток історії та культури. А скільки сказати можна тільки про Рим чи Мілан! Саме в Мілані знаходиться відомий на весь світ театр Ла Скала. Він був побудований за підтримки імператриці Марії Терезії на місці Королівського оперного герцогського театру, який згорів на сумному карнавалі 1717 року.Батьківщина знаменитих художників і талановитих учених, які змінили порядок світу, дім найбільшій кількості об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і калейдоскоп чарівних пейзажів – Белла Італія! Від всіляких пам’яток старовини Риму і чарівної романтичної Венеції, до горбистій місцевості Тоскани і космополітичного Мілану, ця країна – безмежне джерело пам’яток.

ФРАНЦІЯ – РОМАНТИЧНІ ПАМ’ЯТКИ ЄВРОПИ

 Ентузіасти підрахували, Франція – країна з найбільшою кількістю пам’яток в Європі. І в це не важко повірити: Ейфелева вежа, Тріумфальна арка, Діснейленд, Лувр – лише мала кількість найпопулярніших місць. Лувр – один з найбільш відвідуваних музеїв в світі! Тут зібрана багатюща колекція експонатів за більш ніж 800 років історії. У середніх віках Лувр був середньовічною фортецею, яка пізніше перетворилася в палац і була побудована Філіпом Августом в XII столітті. Багато разів ця пам’ятка Європи реставрувалася і перебудовувалася, але все-таки дійшла до нас в ідеальному стані.

УГОРЩИНА – ПЕРЛИНА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

 Угорщина – один з найцікавіших туристичних напрямів Східної Європи. Перш за все країна притягує увагу туристів унікальною архітектурою і приголомшливими видами на Дунай і так зване “Угорське море” (озеро Балатон). Також тут є цілющі термальні джерела і улюблена усіма національна кухня Угорщини. Важливим фактором є висока якість послуг і відносно низькі ціни. Все це робить цю країну одним з найбільш бажаних туристичних напрямків Європи. Мільйони туристів щорічно підтверджують ці слова.

8 вересня - Міжнародний день грамотності.

Якщо книг читати не будеш - скоро грамоту забудеш!

  Міжнародним днем грамотності прийнято вважати 8 вересня. Це свято офіційно відзначається Організацією Об'єднаних Націй.

  Міжнародний день грамотності — це символ досягнень усього людства. Адже грамотність — це один із критеріїв, який відрізняє прогресивне суспільство від примітивного. На сьогоднішній день, за даними ООН, у світі налічується близько 4 мільярдів грамотних людей. Хоча представникам різних поколінь ще є до чого прагнути.

  Дослідження показують, що на сьогоднішній день у світі близько 860 мільйонів дорослих людей неграмотні. Також відомо, що 100 мільйонів дітей у всьому світі не навчаються в школі. Але найсумніше, що навіть ті представники цивілізованих країн, які відносяться до числа грамотних, не відповідають цьому званню. Міжнародний день грамотності звертає увагу і на цю проблему. Крім того, світова громадськість намагається підняти престиж грамотності. Безліч дітей, молодих людей і дорослих, охоплених шкільними або іншими освітніми програмами, не відповідають рівню, необхідному для того, щоб їх можна було вважати грамотними в умовах сьогоднішнього світу, що стає все більш складним.

   Грамотність є не тільки додатком до вже здобутих знань і навичок, але й надійним помічником у житті кожної людини в інформаційному суспільстві. Стрімкий розвиток у всіх сферах діяльності з одночасною глобалізацією вимагає від людини, ким би вона не була і де б не мешкала, миттєво відгукуватися на вимоги часу. Грамотність, належний рівень якої підтримують і розвивають, стає запорукою підвищення професійної кваліфікації, і як наслідок, працевлаштування.Існує явна необхідність у розгортанні програм поширення грамотності, які були б спрямовані на групи учнів, що вимагають до себе особливої уваги. Крім того, світова громадськість намагається підняти престиж грамотності. Сьогодні під егідою ООН реалізується програма, спрямована на поширення грамотності.

  Вивчаючи іноземні мови, ми забуваємо, що українська мова дуже багата на фразеологізми, ідіоми та крилаті вислови. Нагадуємо, що сьогодні Міжнародний день грамотності і саме час дізнатися про нові цікаві засоби для вираження думок.

  Пропонуємо нашим читачам пригадати прості правила української мови. Адже навчитися правильно говорити ніколи не пізно!

Знов вересень ступив на наш поріг!

  День знань — це, мабуть, єдине свято, яке одночасно є і загальним для всіх, і особистим для кожного. Першоклашки з ще не зовсім зрозумілим їм почуттям трепету, ховаючись за величезними букетами квітів, тримаючись за руки батьків, роблять свій перший крок на великому шляху знань, а новоспечені студенти вперше вступають у доросле життя. Учні шкіл, технікумів, коледжів, вузів, подорослішали за літо, відпочилі і засмаглі, знову зустрічаються зі своїми друзями і діляться враженнями про проведені літні канікули. Батьки, бабусі й дідусі проводжають своїх дітей та онуків у новий навчальний рік, де їх зустрічають вчителі та викладачі — люди, які ведуть їх до вершин знань. Та й у всіх інших є близькі або друзі, для яких свято День знань — подія актуальна та урочиста.
   До речі, початок навчального року припадає на 1 вересня лише в кількох державах — це в основному країни колишнього СРСР (Україна, Білорусь, Московія, Казахстан, Молдова, Туркменістан, Вірменія, Прибалтика), а також Чехія і деякі інші країни Європи. В Італії цей день приходиться на 1 жовтня. У ряді країн немає єдиного для всіх закладів дня початку навчального року. Так відбувається, наприклад, у Німеччині, Іспанії та Франції. У США літні канікули закінчуються у другій половині серпня. А японські школи i ВУЗи й зовсім відкривають свої двері в перший день квітня!

 Звичайно, головними винуватцями торжества в перший день осені є школярі — від першокласників з величезними бантами і оберемками квітів мало не вдвічі більшими себе, до вже зовсім дорослих старшокласників, які менше ніж через рік стануть абітурієнтами. 1 вересня вчителі знову перегортають класний журнал, беруть у руки крейду і задають домашнє завдання, а школярі вперше за три місяці чують дзвінок "для вчителя", слова "Хто сьогодні черговий?" І "Відкриваємо зошити, пишемо число".

 І нехай вони скаржаться на те, що літо скінчилося і знову потрібно рано вставати, носити змінку, відповідати на уроках, робити домашку і кожен день бачити "цю училку"; але всі вони в душі відчувають радісні і святкові почуття, переступаючи поріг школи вперше в новому навчальному році, а хтось — перший раз у своєму житті. Через багато років ми з ностальгією і найтеплішими почуттями згадуємо цей знайомий з дитинства запах гладіолусів і хризантем, приємні клопоти щодо купівлі обновок до 1 вересня, Дня знань: зошитів у клітинку і в лінійку, цілої гори ручок, олівців, гумок і лінійок. Крізь роки чуємо привітальні слова директора школи і бачимо щирі посмішки вчителів та щасливі очі молодих батьків. Невже знайдеться хтось, хто хоч раз у своєму дорослому житті не хотів би навіть на хвилинку знову потрапити у свій світлий клас і знову підняти руку, щоб відповісти на питання вчительки чи сказати: "А можна вийти?"

  Щороку 1 вересня, вулиці українських міст наповняться білими бантами, різноколірними букетами і загальним радісним відчуттям того, що попереду нова сторінка життя — цікава, барвиста і повна нових знань.

Свято 1 вересня, завжди залишається в пам'яті кожної людини. Де хто асоціює його зі шкільними роками, комусь більше запам'ятались роки навчання у ВУЗі, а може молодий вчитель більше хвилювався, коли сам вперше йшов на свій власний урок. Втім 1 вересня це всенародне свято, адже тільки завдяки знанням людина досягла сучасного розвитку.

Отже з нагоди дня знань вітаємо усіх з початком навчального року. Бажаємо міцного здоров'я, впевненості у власних силах та відвертого прагнення до нових знань, адже вони це сила!

"Мій край - моя історія жива"

 День Державного Прапора України — державне свято України, присвячене одному з її державних символів — Прапора України. Відзначається щорічно 23 серпня.

  Державний прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини 2:3.

  23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком УАПЦ Петром Бойком. До цієї події і прив'язано Указ Президента України, Л. Кучми, «Про День Державного Прапора України» № 987/2004, написано відповідну картину на стіні ВРУ, а цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом у музеї ВРУ. Наступного дня Україна проголосила незалежність. Після проголошення незалежності України, 4 вересня 1991 року— після триразового голосування і погрози Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука, що він подасть у відставку, якщо питання не буде вирішено, — синьо-жовтий національний прапор урочисто піднято над будинком парламенту.

 Справжній український прапор започаткований Михайлом Грушевським в УНР.

 За поширеними легендами, прапором УНР ніби був жовто-блакитний стяг (жовта смуга зверху). Однак насправді протягом 1917 року в Україні порядок кольорів на прапорі не був остаточно установлений і використовували обидва варіанти — і з верхньою блакитною смугою, і з жовтою. Однак в кінці 1917 та на початку 1918 року було затверджено низку морських і службових прапорів, на яких верхня смуга була блакитною

  Прапор - це державний символ, він є в кожної держави, це для всіх ознака сили, це для всіх - ознака слави. Синьо - жовтий прапор це - синє небо, жовте жито. 

 Прапор свій здіймаєм, він святиня, знають діти. Прапор свій здіймаємо гордо, ми з ним дужі і єдині, ми навіки вже є народом, українським в Україні.

"Свято виміряється поколінням."

24 серпня 1991 року сталася важлива подія — Украї­на проголосила про свою державну незалежність.

  До 1991 року Україна ніколи не мала державності як такої. Українські землі входили до складу кількох держав, серед яких були Польща, Австро-Угорщина, Росія. Важко навіть уявити, яких зусиль було докладено українцями, аби досягти жаданої мети — незалежності. Цілі ріки крові про­лилися, цілі моря сліз виточили очі. Тих, хто боровся за дер­жавність України, справедливо вважають національними героями. Аж ось настав серпень 1991 року. Розпався Ра­дянський Союз, і перед керівництвом колишніх радянських республік постало питання: що робити далі? “Бути незалеж­ними!” — відповів український народ, і стало так.

  За більш ніж десять років незалежності ми зрозуміли, що державотворення — то не суцільне святкування, а на­самперед великий труд. Кожен громадянин має усвідомити, що його власний внесок у скарбницю незалежності може стати вирішальним.

  Сьогоднішній день Незалежності України прийшов як результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу, яка повинна стати запорукою успішного культурного і політичного розвитку суспільства.

  Успіх нинішнього українського державотворення значною мірою залежить від того, чи зуміємо ми об’єктивно проаналізувати власний історичний досвід, зокрема усвідомити, як формувалася і функціонувала українська державницька ідея.

 Процес зародження й розвитку цієї ідеї виявився довготривалим, складним, а на деяких етапах й вельми суперечливим. Це великою мірою зумовлено надзвичайно непростою історичною долею українського народу, численними перешкодами на шляху становлення його етичної самосвідомості, жорстокими переслідуваннями тих, хто намагався підняти національне питання в умовах чужоземного поневолення.

Слід згадати найвидатніших з поміж тих, чиї імена назавжди увійшли в історичну пам’ять, у душу народу українського.

Великого у звершеннях, Богдана Хмельницького, грізного вояка,  Івана Сірка. Мудрого, і відданого ідеї незалежності української Івана Мазепу. Творця першої української Конституції Пилипа Орлика.

Героїв народних повстань Івана Гонту, Максима Залізняка, легендарних Устима Кармелюка і Олексу Довбуша.

 У дні найстрашнішої політичної та духовної руйнації, коли народові нащадки “На віки вічні!” відмовили у праві бути самим собою, прийшов у світ великий Кобзар з новим заповітом, з новою поезією, яка зміцнила підвалини української духовності.

   У найважчі часи сміливо піднімали свій голос за волю і демократію, за Україну такі велети духу як Григорій Сковорода, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Маркіян Шашкевич, Іван Франко, Михайло Драгоманов, Леся Українка.

  Серед видатних діячів новітньої історії, історії кривавих, але і героїчних змагань за вільну і незалежну Україну віддамо шану Михайлові Грушевському та його сподвижникам , котрі привели Україну до поетапного проголошення чотирьох Універсалів.

  Ось яких велетів духу народила наша земля, ось які люди торували державницький шлях до незалежності України, до сьогоднішнього дня.

 Незалежність нашої держави стала реальністю. Україна має свій герб, прапор, гімн і державну мову. Проте боротьба за національну культуру, за українську мову, а відтак і за державу – ще попереду.

 Базовими рисами майбутнього мають стати висока професійність, творчість, комунікативна духовність, які формуватимуть у різних верств і груп населення виважені духовні та моральні орієнтири , життєві цінності, закладатимуть підвалини відповідної соціальної поведінки.

  За час своєї незалежності Україна подолала шлях від формальної республіки у складі колишнього СРСР до відомої у світі держави, – 123 країни визнали нас, а майже з 90 країнами встановлено дипломатичні відносини.

  Сьогодні кожному громадянинові нашої держави зрозуміло, що Україну чекає тернистий, важкий і довгий шлях входження у світовий простір.

  Шлях України – це шлях побудови самостійної демократичної незалежної правової держави, а не держави тільки етнічної . У цьому – джерело нашої внутрішньої стабільності і міжнаціональної злагоди.

   Зберегти незалежність, збудувати міцну державу – наш святий обов’язок перед попередниками, які були корінням, джерелом української державності, які залишили нам у спадок любов до Батьківщини, вивірені часом і випробуваннями кращі риси народної душі, національного характеру.

  В бібліотеці - філії №6  до 24-річниці  від дня прийняття Акту проголошення незалежності України була підготовлена виставка - експозиція “Свято виміряється поколінням".

Міні інформація "Від Декларації - до Державності." До 25 річчя проголошення декларації про державний суверенітет України.

Декларація про державний суверенітет України.

16 липня 1990р. Верховна Рада УРСР прийняла документ великої історичної ваги – Декларацію про державний суверенітет України. Суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території України. Відтепер Україна проголошувалася незалежною державою в зовнішніх відносинах.

  Ключові слова декларації  «суверенітет», «державний», «Україна» розглядалися у 5-10 варіантах. Навіть назва держави народилася після гарячих дебатів і поіменних голосувань кількох версій від «Українська РСР» до «Української народної республіки».

 Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності.

 Декларацією визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів. Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід'ємні права і свободи людини. 

Історичне значення Декларації про державний суверенітет Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тім, що вона визначила основні напрямки внутрішньої й зовнішньої політики, економічного розвитку й державного будівництва. Цей документ являє собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладені міжнародних угод. В основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом  століть.

Історична довідка

Смолич Юрій Корнійович

(07.07.1900 – 28.08.1976)

письменник, актор, театральний критик.

Юрій Корнійович Смолич народився 7 липня 1900 року у м. Умані в родині вчителя Уманської чоловічої гімназії Корнелія Івановича Смолича. Маленьким хлопчиком не раз із батьками бував у Софіївці. Дитячі враження від уманського диво-саду назавжди лишилися в пам’яті і пізніше вилилися на папір у автобіографічній повісті «Дитинство».

Майбутній письменник навчався в кількох провінційних гімназіях, потім вступив до Київського комерційного інституту. 1918 року він залишає навчання і стає санітаром «Добровільного загону по боротьбі з висипним тифом», пізніше працює помічником лікаря. Згодом стає професійним актором. Працював інспектором театрів Головполітосвіти наркомпросу УРСР, театральним критиком і редактором журналу «Сільський театр» (1926 – 1929). У післявоєнний час Ю. Смолич працював заступником, а потім головою правління СПУ, очолював Українське товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном («Україна»), обирався депутатом до Верховної Ради УРСР.

Влітку 1949 року Юрій Корнійович відвідав рідну Умань.

Численною і розмаїтою є творча спадщина Ю. Смолича – романи, повісті, оповідання, унікальні спогади. Письменник проявив себе в різних жанрах – від епопей, фантастичних і пригодницьких оповідей до біографічних переказів. Багато написав і для театру.

Друкувався з 1917 року, як театральний критик — з 1923-го, як прозаїк — з 1924-го. Член літературних організацій Спілка пролетарських письменників "Гарт" (1923–1925),ВАПЛІТЕ (1926–1927), «Техно-мистецька група „А“» (1928–1929), СПРУ/СПУ (1934–1976), СП СРСР (1935–1976). Перша збірка оповідань «Кінець міста за базаром» вийшла 1924 р., відтак з'явилися збірки «Неділі і понеділки» (1927), «Мова мовчання (Кримінальна новела)» (1929), «П'ять оповідань» (1930), «Його біографія» (1934), «Загибель інтервенції. Оповідання про боротьбу з німецькою інтервенцією» (1941), «Народ воює. Оповідання про боротьбу з німецькими інтервентами» (1941), «Новели» (1942), «Без права на смерть» (1943), «Битва» (1943), «Бої за фронтом» (1943), «Мирні люди» (1943), «Как Сабит Мухтар и Айша помогают фронту» (1944), «День починається рано» (1950), «Цвіт яблуні» (1951), «Мужська розмова» (1953). 

  Твори

Твори Смолича виходили кількатомними зібраннями:

• Збірка творів у 4 т. — Х., 1930.
• Твори: У 6 т. — К., 1958—1959.
• Твори: У 6 т. — К., 1971—1973.
• Твори: У 8 т. — К., 1986.

Був нагороджений численними державними нагородами. Помер письменник 26 серпня 1976 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

7 липня - день Івана Купала.

"Ця чарівна Купальна ніч!"

Івана Купала, Купайла — традиційне українське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем (24 червня за старим стилем). Зараз також його прив'язують до сонцевороту. У зв'язку із введенням григоріанського календаря у 01.03.1918 церковне свято Різдво Івана Предтечі припадає на 7 липня. Свято отримало свою назву від імені християнського святого Івана. Квінтесенцією свята є очищення з допомогою вогню і води, найдавніша форма магічних  дій. Одне із чотирьох головних свят сонячного календаря. Ймовірно, свято було встановлено в часи, коли сонцестояння випадало на 24 червня. Святкували Купала здавна по всій Україні, щоправда з певними відмінностями по регіонах. За радянського панування частина притаманних святу регіональних звичаїв відмерла. Подібні звичаї існують в багатьох народів, особливо індоєвропейських: чехів, німців, австрійців, сербів, болгар,поляків, англійців, білорусів та росіян. Найбільшого розмаху свято набуло в Іспанії, де 19-24 червня проводиться фестиваль «Вогнища Сан Хуана» та в Бразилії — «Феста Юніна» 13-29 червня.

  Ніч з 6 на 7 липня - одна з найзагадковіших в році. У той момент, коли 6 липня згущаються сутінки, вступає у свої права купальна ніч, під час якої можуть трапитися всякі чудеса! Три головних символи Івана Купала - це вогонь, вода і трави. У цю ніч вони набувають особливої ​​магічну силу і здатні не тільки очистити душу людини від гріхів, але і зцілити і омолодити його тіло. Може бути, і ви хочете спробувати на собі всю міць древніх обрядів і ритуалів Івана Купали? Що ж, для їх проведення вам не знадобиться відправлятися за тридев'ять земель або опановувати мистецтво справжніх магів і чаклунів.

  Головні атрибути свята — це Купало й Марена (Марена, Мара, Марина). Згідно із слов'янським міфом, зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Але в народі, зокрема, вважали її старшою русалкою. Хлопці роблять опудало-Марену, збирають хмиз для вогнища, готують» деревце»-гілку вишні, верби. Дівчата прикрашають його  стрічками, польовими квітами, запаленими свічками. Потім плетуть віночки з квітів, злаків, співаючи купальські пісні. В цей день дівчата носили часник за поясом від нечистої сили. У ніч з 6 на 7 липня господарі в селі не спали, бо лихі сили могли зіпсувати корову чи коня, оселитися в хаті. У стайні й на пасіці накидали полину, осикових гілок від нечисті. Господар клав лезом до гори сокиру у воротах, не забувши провести риску крейдою.А від відьми захищалися підкурюванням зілля.

 Увечері, перед заходом сонця, уся молодь села збиралася біля річок і озер. Запалювали вогнище, влаштовували ігри, розваги, танці, співи.. Вогонь відлякував нечисту силу. Коли полум'я трохи пригасало, через нього стрибали, очищаючись від зурочень, хвороб. Вогонь та вода-обов'язкові атрибути цього свята. А головними персонажами були Купала і Марена, які уособлювали чоловіче сонячне та жіноче водяне божество. Цієї чарівної ночі рівно опівночі розпускається вогненна квітка папороті.Найсміливіші йшли в ліс шукати. З'являється вона раз на рік, саме в ніч на Івана Купала, рівно опівночі. Цвіте декілька хвилин. Хто встигне її зірвати, стане заможним. Зможе лікувати людей, передбачати їх долі. Вважається, що той, хто цю квітку побачить, знайде старовинний скарб. Старі люди кажуть, що зірвати цю квітку майже неможливо — таке нетривале її життя, але якщо вже це вдасться, то слід підкинути її в повітря — вона впаде прямо на те місце, де закопаний скарб. Можливо, ця легенда виникла тому, що ніхто ніколи не бачив квітку папороті, а це зумовило наділення рослини загадковими властивостями.

Але щасливим не стане, бо квітка ця не від Бога…Пам'ятаєте, як опікувалася відьма з твору «Вечір проти Івана Купала»  М. Гоголя головним персонажем- Петром?

-Кидай!-сказала вона, віддаючи йому квітку папороті. Петро підкинув, і-що за диво?-квітка не впала одразу, а довго сяяла вогненною кулькою серед темряви і плавала над землею»… Хто знайде цю квітку, побачить скарби під землею, почне розуміти мову звірів і птахів. Хлопцю квітка папороті допоможе причарувати найкращу дівчину, зібрати найбільший урожай і не боятися нечисті. Але підтримка буде йому від темних сил.

  Отже, наші пращури, після заходу сонця, кидали в річки та озера освячені трави та квіти, і купалися оголеними. А потім збиралися біля багаття - Купальця і починалося буйне й веселе свято, дівочі ворожіння.Після втоплення Марени (інколи топили Купала) дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають.

   «Гей, на Івана,гей, на Купала,

     Красна дівчина долі шукала.

    Квітки збирала, віночок вила,

    Долі водою його пустила».

 Загадуючи бажання, дівчина  опускала вінок на воду. Якщо він упливав-вона вийде заміж у цьому році, а приставав до берега-ні.

  Це ворожіння: хто з парубків витягне вінок із води — той суджений. Якщо вінок не діставався нікому, а просто прибивався водою до берега, значить, рано ще цій дівчині про заміжжя думати. Але хлопці теж хитрі: вони чудово знають, що цієї ночі дівчата на судженого ворожитимуть, а тому часто підстерігають кожен свій вінок, щоб власноруч «провістити долю» коханій. Найбільш завзяті закохані парубки навіть готували заздалегідь човни, щоб у разі потреби потрібний вінок наздоганяти. А вже наступного дня найприємніше — це похвалитися перед коханою здобутим вінком.

 Ще один ритуал на Івана Купала - справжня банька з віниками з цілющих трав, зібраних напередодні ввечері. Такі віники називають Іванівського і мають вони просто чудодійні лікувальні властивості. Партеся з таким віником весь рік - і проблем зі здоров'ям не буде. Та й просто повісьте вінок із засушених купальських трав у себе в квартирі. Щастя від вас ніколи не відвернеться!

 Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу

   Ранок народження літнього сонця-Купала- переходив у день літнього сонцестояння. Це ще й день християнського святого Хрестителя Іоанна.

  Не забудьте вмитися вранішньою росою. До сходу сонця, на Івана Купала, вона надзвичайно цілюща. Можна й покачатися по росі, щоб увесь рік не хворіти.

Від цього дня можна вже купатися в річках і озерах, вода вже достатньо прогрілася.

   Це свято — одне з найулюбленіших свят молоді. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно в цій воді викупалося. Тому вважається, що надзвичайно корисно викупатися вночі перед Купалом або рано-вранці в річці або навіть у росі — це додає здоров'я та краси. Ця вода, на переконання знахарів, лікує, змиває біль, невдачі, непорозуміння — весь негатив, який накопичився в людській душі. Свято припадає на найкоротшу ніч протягом року — з 6 на 7 липня.