середа, 17 вересня 2014 р.

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек!

   

 У осені є свят багато
Це знають люди геть всі,
Та ось вересня тридцяте
До нас прийшло у всій красі.
Осінні квіти всюди,
Дзвінкий бадьорий сміх,
Вітають щиро люди
Бібліотекарів усіх!




Всеукраїнський день бібліотек, що традиційно відзначають в Україні у вересні, свідчить про глибоку повагу народу до культури, освіти, духовних надбань і, безперечно, про визнання тієї великої ролі, яку відіграє в державі така поважна інституція, як бібліотека.

Бібліотека завжди була збирачем, хранителем і дослідником творів друку - вічних пам’яток писемності, а її служителі  - вірними зберігачами і популяризаторами духовної спадщини поколінь.

За своїм природним призначенням бібліотеки є потужним знаряддям демократії, гармонізації суспільних відносин, важливим чинником інтелектуального, духовного і естетичного збагачення кожної нації. Доносячи до людей увесь спектр різноманітних інформаційних потоків і державотворчих ідей, розкриваючи реальну картину світу, вони сприяють всебічному розвитку особистості, вихованню кращих громадських якостей і патріотичної свідомості населення. 

 Бажаємо Вам, шановні працівники бібліотек, а також читачам, усім, хто любить і шанує книгу, доброго здоров’я, щасливих відкриттів непрочитаних сторінок і творчих успіхів для блага Української держави.

   

понеділок, 15 вересня 2014 р.

22 вересня - День партизанської слави України.

Сьогодні 22 вересня, День партизанської слави України.          Свято заснували у зв'язку зі відзначенням 22 вересня 2001 року 60-ї річниці існування підпільно-партизанського руху в Україні. Президентським указом від 30 жовтня 2001 року День партизанської слави України призначили офіційним державним святом. День партизанської слави України покликане висловити всенародну повагу до всіх захисників Батьківщини, які в роки Великої Вітчизняної війни боролися за свободу і мир в глибокому тилу. Партизани нерідко працювали в оточенні ворожих військ, при цьому не шкодуючи власного життя і не знаючи страху.

  6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з’єднань Радянської Армії на захід.

За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 223 з них визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. 

  Внесок партизанських формувань в загальну перемогу людства над фашизмом просто неоціненний. І День партизанської слави України — лише мала частина того, що може зробити сучасне покоління для людей, які колись належали до партизанських загонів.                                                

 День партизанської слави України покликаний висловити всенародну повагу до всіх захисників Батьківщини, які в роки Великої Вітчизняної війни боролися за свободу і мир в глибокому тилу. Партизани нерідко працювали в оточенні ворожих військ, при цьому не шкодуючи власного життя і не знаючи страху.                                              
  В бібліотеці філії №6 до    цього знаменного дня було  організовано тематичний перегляд літератури " Світло безсмертного подвигу"    

четвер, 4 вересня 2014 р.

245 років від дня народження Івана Котляревського!




Іван Котляревський

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня стор.) 1769 року в родині дрібного дворянина, що служив канцеляристом у Полтавському магістраті. Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над Ворсклою, в обстановці, дуже близькій до сільської, і минули дитячі та шкільні роки Котляревського. Полтава в ті часи спочатку була «полковим» містом, а потім (з 1796p.) стала повітовим центром малоросійської губернії. Лише з 1802 року, коли було утворено Полтавську губернію, місто починає зростати і впорядковуватися.
Певних відомостей про початкову освіту Котляревського немає. Гадають, що перші знання хлопець міг дістати у парафіяльній школі, яка існувала в Полтаві ще з XVII століття і в якій за тодішніми звичаями дітей навчав дяк. Згодом, у 1780 — 1789 роках, Котляревський вчиться у Полтавській духовній семінарії.
1789 році Котляревський залишає семінарію, не закінчивши її повного курсу; напевно, життєрадісного, жвавого юнака ніяк не приваблювала духовна кар'єра. Спочатку він служив чиновником у різних полтавських канцеляріях, пізніше був домашнім учителем у поміщицьких родинах на Полтавщині.
Саме на цей час — середина 90-х років XVIII ст. — і припадає початок роботи Котляревського над поемою «Енеїда».
Дванадцять років (1796 — 1808) перебував Котляревський на військовій службі. Сіверський полк, в якому він служив, брав участь у задунайському поході російської армії 1806 — 1807 pp. під час російсько-турецької війни. За виявлену хоробрість у боях та за уміле виконання дипломатичних доручень його було декілька раз нагороджено, надано чин капітана. Але і в період військової служби Котляревський продовжував писати: про це свідчить його «Пісня на новий 1805 год князю Куракіну», написана у 1804 році.
Слід зауважити, що на початку XIX ст. Котляревський уже був широко відомий як письменник, як автор поеми «Енеїда», перші три частини якої з'явилися двома виданнями (1798 і 1808 pp.) навіть без його відома і згоди. І хоч Котляревський був незадоволений цими діями видавця — конотопського поміщика Максима Парпури, що проживав тоді у Петербурзі (про це свідчать і висловлювання автора в передмові до видання поеми 1809p., підготованого вже ним самим, і згадки про «якусь особу мацапуру» в доданій строфі третьої частини твору), проте ініціатива Парпури у виданні «Енеїди» заслуговує лише схвалення. Крім того, поема поширювалася і в численних рукописних списках.
Пішовши у відставку і не влаштувавшись на службу в Петербурзі, Котляревський через деякий час оселяється у Полтаві і займає в 1810 році посаду наглядача в Будинку для виховання бідних дворян.
Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Котляревському як офіцерові було доручено сформувати 5-й козачий полк. Правда, йому не довелося брати безпосередньої участі в боях. І після розгрому наполеонівської армії Котляревському не раз давалися відповідальні доручення воєнного характеру: він виїжджав з депешами у ставку російської армії, що містилася в Дрездені, двічі їздив у Петербург (1813р.) та в Кременчук (1818p.).
Повернувшись знову до Полтави, Котляревський із запалом віддається театральній діяльності. Він бере участь у влаштуванні любительських вистав, виконуючи ряд комічних ролей в популярних тоді п'єсах Княжніна. У 1816p. його було призначено директором Полтавського театру. Зрозумівши, який величезний талант у актора-кріпака Щепкіна, що виступав у складі гастролюючої в Полтаві трупи Штейна, він близько сходиться з ним, допомагає викупити актора з кріпацтва. В цей час Котляревський пише п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які й були з успіхом поставлені в 1819p. Спільна театральна діяльність Котляревського і Щепкіна протягом чотирьох років (1818 — 1821) дає відчутні результати: Полтавський театр стає провідним на Україні, про нього шириться добра слава.
Взагалі Котляревський у ці роки був глибоко обізнаний з культурно-мистецьким життям країни, підтримував тісні зв'язки з рядом письменників, журналістів, науковців. Він дуже добре знав пам'ятки старовини, прекрасно розбирався в українському фольклорі та етнографії. Котляревський багато допомагав вченим-історикам і етнографам — Б. Бантишу-Каменському, авторові кількатомної «Історії Малої Росії», I. Срезневському, В. Пассекові. У 1821р. його було обрано почесним членом «Вільного товариства любителів російської словесності».
В останні роки життя Котляревський майже не виїжджає з Полтави. У 1827 році    йому довелося зайняти ще й посаду поручителя «богоугодного закладу» (так називалися тоді лікувальні заклади, притулки і богадільні).
У 1835 році через хворобу Котляревський залишає службу і йде у відставку. Останні роки життя він зовсім мало виходив з дому, але його безперервно відвідували друзі й знайомі. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім'ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно. Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року. На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині. Згодом на його могилі було споруджено пам'ятник у вигляді невисокої колони із позолоченим хрестиком, що спиралася на чотиригранний постамент, де на мідній дошці було зроблено напис: «Майор И. П. Котляревський, творіння «Энеіда на малоросійській мові».           
30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито пам'ятник першому класикові нової української літератури, виконаний відомим скульптором Л. В. Позеном. У своїй промові на цьому святі М. Коцюбинський, характеризуючи роль І. П. Котляревського в розвиткові української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову... і голосно залунало по широких світах» із його творів.
Ці слова М. Коцюбинського перегукувалися з поезією Т. Г. Шевченка «На вічну пам'ять Котляревському»:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє          
Тебе не забудуть!                                                 

Знов вересень ступив на наш поріг!

1 вересня - День знань

 1 ВЕРЕСНЯ - День знань - особливе свято! Завжди яскравий, насичений емоційністю та стурбованою атмосферою. Голосно звучить урочиста музика, звідусіль лунають теплі поздоровлення i кожне людське серце, хвилюючись відгукується на заклик першого дзвінка! У цей день від всієї душі хочеться побажати успіхів у навчальному процесі та щоб новий навчальний рік приносив тільки приємні враження!
Свято 1 вересня, завжди залишається в пам'яті кожної людини. Дехто асоціює його зі шкільними роками, комусь більше запам'ятались роки навчання у ВУЗІ, а може молодий вчитель більше хвилювався, коли сам вперше йшов на свій власний урок. Втім 1 вересня це всенародне свято, адже тільки завдяки знанням людина досягла сучасного розвитку.
Отже з нагоди дня знань вітаємо усіх з початком навчального року. Бажаємо міцного здоров'я, впевненості у власних силах та відвертого прагнення до нових знань, адже вони це сила!

Поздоровлення на 1 вересня – День знань



Перед вами перші щаблі
Щасливий і добрий шляхи
Бажаємо радісно й натхненно
З удачею під руку йти!
Сьогодні пролунає для вас
Найперший веселий дзвінок,
Уперше ввійдете в клас,
Почнеться перший урок
Чарівний мир відкриттів
Вам двері розгорнуть,
І добрий ваш учитель
Вас поведе вперед!
Сміливіше, першокласник!
Прийшла твоя пора:
На уроки, як на свято,
Побіжиш із ранку!
Увійдеш уперше в школу,
У свій найперший клас
Нехай цікавим і веселим
Тут буде щогодини!
З ранку співає дзвінок
Весело, як птах
Нехай кожний твій урок
У казку перетвориться!
І буде мир чарівний
Перед тобою відкритий,
Нехай щороку навчальний
Лише радістю дзенькає!
Відзвініло літо,
Підійшло до кінця,
Ми несемо букети
До шкільного ґанку
Ми хочемо поздоровити
Своїх учителів,
Побажати душевно,
Щоб життя було світлішай!
І ще терпіння
Бажаємо ми з любов'ю,
Удачі, натхнення
І міцного здоров'я!