Дендропарку "Софіївка" - 220 років.

"Софіївка": парк міфів і легенд.

 Національний дендрологічний парк «Софі́ївка» — парк, науково-дослідний інститут Національної академії наук України. На сьогодні — це місце відпочинку. Щорічно його відвідують близько 500 тисяч людей. Площа — 179,2 га.

  «Софіївка» є пам'яткою краєвидного типу світового садово-паркового мистецтва кінця ХVIII — першої половини XIX століть. Тут росте понад 2000 видів дерев і кущів(місцевих і екзотичних).

 Парк розташований у північній частині міста Умань Черкаської області, обабіч ріки Кам'янки.

  Дендрологічний парк "Софіївка" в Умані – одне з найпопулярніших місць відпочинку в Україні. На вихідні до Умані приїжджають сотні автобусів з туристами з усіх куточків нашої країни. Численні ставки, фонтани, водоспади, скульптури, екзотичні дерева, тихі алеї… Тому, хто потрапляє сюди вперше, не віриться, що все це багатство знаходиться в українській провінції. І ще більш чарівною і романтичною здається Софіївка, коли довідаєшся історію її створення. 

   Софіївка де водоспади і шлюзи, статуї і валуни, пагорби та альтанки – все живе якимось своїм містичним життям за незримими для стороннього обивателя законам. Світла тиша її алей і гротів заколисує, змушуючи швидше відчути, ніж почути її тонкий мелодійний голос, який шепоче думки про нездійснене і заповітне… Може бути саме цьому стільки кутків виконання бажань таїть в собі Софіївки простір.

   Вийди сухим з води і твої бажання здійсняться – так говорить одна з легенд, пов’язана з Великим водоспадом в центральній частині дендропарку. Хоча це не так вже й важко зробити, адже саме тут під швидкими гучними водами ховається відкрита галерея, і потрібно лише триматися подалі від кованої решітки огорожі, а далі – все залежить від сили бажання.

  Друга легенда, пов’язана з містичною напівтемрявою грота Каліпсо в східній частині Софіївки, де польський напис на мідній табличці “Хто нещасливий, то нехай зайде і стане щасливим, а хто щасливий – той нехай стане ще щасливішим” манить відвідувача торкнутися її, а кам’яна колона – тричі обійти її по колу, щоб мрії втілилися в життя.

  А страждучим Софіївка обіцяє зцілення водами грота Дзеркало Діани біля ніг Венери Купальниці, очищеними золотом концентрованого потоку сонячного світла і дзвінкої тишею з легкої квінтесенцією кришталевих крапель.

   Збудеться загадані бажання чи ні, але сама аура Софіївки – вже справджений сон.

  Уманським підкорювачам вершин навчання пощастило – в парку Софіївка, згідно з переказами, є земний слід крилатого коня, який обганяє вітер – Пегаса, що омивається водами священними Джерела муз біля ніг Венери-купальниці. Він принесе удачу в навчанні тим, хто зможе потрапити монеткою точно в відбиток копита міфічної істоти на дні джерела.

   Віра в чудеса – це те, що відрізняє романтиків від реалістів, але ті хто щовесни становляться в чергу біля джерела давньогрецьких богинь з метою кинути монетку на удачу, явно відносяться до перших, і завдяки саме їм світ стає світліше.

В Уманській бібліотеці - філії №6 відбувся захід, присвячений дендропарку "Софіївка" - 220 років. Була представлена відвідувачам бібліотеки і учням 10 школи віртуальна подорож "Софіївка": парк міфів і легенд.

120 років з дня народження Суровцової Н.В.

"Видатна жінка Умані"

Суровцова Надія Віталіївна

(18.03.1896 – 13.04.1985)

громадський діяч, письменниця, історик

Народилася 18 березня 1896 року у м. Києві в родині інтелігентів. У 1903 р. родина переїхала до м. Умані. Закінчила місцеву гімназію, до 1917 р. навчалась на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету.

Період 1917 – 1927 років для Надії Суровцової був надзвичайно бурхливим: участь у дипломатичній місії на Версальських переговорах, еміграція до Австралії, віденський університет, захист докторської дисертації, активна діяльність у Лізі миру і свободи, Європейському жіночому русі…

У 1925 р. Суровцова повернулася в Україну, працювала істориком, співробітником у системі Головліту, у кіноуправлінні, у радіотелеграфному агентстві. У 1927 р. безпідставно заарештована і заслана. У 1954 р. була звільнена. Після реабілітації з 1957 р. проживала в м. Умані. Займалася літературною і громадською роботою. Працювала в Уманському краєзнавчому музеї.

        Н.В. Суровцова писала оповідання, нариси, п’єси, займалася перекладами. У 1958 р. підготувала збірку новел «По той бік» (не видано). Основною ж її літературною працею можна вважати спогади – мемуари. Померла і похована в м. Умані.

 Поки інші жінки бавили дітей та споглядали те, що називалось Жовтневою революцією, уманчанка Надія Суровцева (1896–1985) кидком долі завжди опинялась саме в горнилі найзапекліших історичних подій. Вона стала першою в СРСР жінкою – доктором філософських наук, була помічником президента Грушевського, мріяла про комунізм та вчила, як треба жити, Америку. Солженіцин з її матеріалів писав свій "Архіпелаг ГУЛАГ", до неї залицявся Володимир Сосюра. Пройшовши 30 років концтаборів, навіть старість жінка зустріла в нашпигованій КДБшною підслуховувальною апаратурою квартирі. Напроти її вікон була прохідна заводу, з якої агенти КДБ фотографували тих, хто заходив до Суровцевої... до самої її смерті.

  Вона знала особисто майже всіх видатних українських і багатьох світових діячів бурхливої епохи перших двох десятиліть XX століття. Прожила найдовше серед них життя. Стала, так би мовити, ланцюгом між ними і нині сущими поколіннями. До того ж і сама була яскравою особистістю, до якої тяглися старі й молоді. Для дисидентів комуністичного режиму оселя Суровцової в Умані стала місцем паломництва... Тут жевріла і розгорялася ідея Української держави, і хоча наша героїня не дожила до її проголошення, але за правом усього свого життя була однією з будівничих. 
 Уманське КДБ слідкувало за жінкою-символом вільної України до самої її смерті...
  Уманська бібліотека №6 відвідала картинну галерею, в якій відбувся захід присвячений  пам’яті,120-річчю від Дня народження Надії Суровцової "Надія – втілення українського духу"

10 березня - день визволення Умані від фашистських загарбників.

 Сторінками героїчних подій.

72 років минуло з того дня, коли нога нападника ступала по нашій землі. Сім десятиліть жителі Уманщини живуть і працюють під мирним небом, у злагоді. Наше місто було визволено внаслідок Умансько-Ботошанської операції 1944 року. Це були наступальні дії військ 2-го Українського фронту (маршал І.Конєв), проведені 5 березня - 17 квітня 1944 року з метою визволення від німецьких військ південно-західних областей України. 

 Головний удар здійснювався Умань-Ямпіль, допоміжний, Новоукраїнка - Первомайськ. 10 березня о 1 год. 30 хв. місто Умань повністю перейшло в руки радянських військ.

  За виявлену мужність і відвагу під час визволення нашого міста 26 офіцерам і червоноармійцям були присвоєні звання Героїв Радянського Союзу. Не можна забути, що за визволення Уманщини поклали свої голови до 6 тис. воїнів.

  З вдячністю згадуючи тих, хто у жорстокій битві виборював нашу свободу, відомих і невідомих героїв визвольних боїв, всіх ветеранів Великої Вітчизняної війни, ми схиляємо голову перед їх немеркнучим подвигом. Світла пам’ять і вічна слава героям, загиблим за звільнення нашого рідного краю!

 Низький уклін дорогим землякам-ветеранам битви із загарбниками. Їх спогади, розповіді про війну — це жива історія для юних поколінь, приклад самовідданого служіння Вітчизні.​​​

    5 березня прозвучав виступ по радіо присвячений 72 - річниці визволенню міста Умані від фашистських загарбників, яку підготувала бібліотекар б/ф. №6 Довгань Л.І. А також була представлена користувачам бібліотеки книжкова - ілюстративна виставка " У граніті, в бронзі, у серцях!" 

Мистецтво народжується з любові. 2016 на Черкащині пройде під ознаменуванням Данила Нарбута, з нагоди 100-річчя від дня народження художника.

НАРБУТ

Данило Георгійович

(9 (22).01.1916 – 2.03.1998 р.р.)

    Народився в м. Санкт-Петербурзі (Росія). Помер в м. Черкаси. Видатний український художник театру, живописець. Син художника-графіка Георгія Нарбута. Народний художник України (1994), лауреат Шевченківської премії (1996). 

 Данило Георгійович Нарбут народився в родині художника-графіка Георгія Івановича Нарбута (автора тризуба – Малого гербу України). Коли Георгій Нарбут помер, Данилові було лише 4 роки.

   Від 14 років Данило Нарбут працював у декоративній майстерні Київського оперного театру.

  Від 1935 року працював у Київському театрі опери та балету.

  1936 року репресований. Після 2 років ув’язнення на Біломорканалі та звільнення працював у театрах російських міст Єйська та Златоуста.

  У 1939 році пішов добровольцем на Фінський фронт. Учасник Другої світової війни. Потрапив в оточення, перебував в окупації.

  Працював в Українському окружному театрі в Коломиї (1942—44). 

   У повоєнні роки оформляв спектаклі у театрах України, від 1961 року — головний художник Івано-Франківського, від 1965-го — Черкаського українських музично-драматичних театрів.

  У 1996—97 роках у багатьох областях України пройшли виставки його робіт. На суд глядачів були виставлені картини із серій: «На Черкаському базарі» та «Мої друзі, мої вчителі».

  В основі творчості Данила Нарбута — переважно етнографічні мотиви й українські історичні сюжети. Шевченківську премію художник отримав за портретні серії «Сподвижники Б. Хмельницького», «Гетьмани України», а також за філософсько-історичне полотно «Страшний суд», чуттєві й високохудожні картини «Вибори кошового» та «Покрова Богородиці».

 У 1998 році Нарбут Данило Георгійович посмертно нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня «за неоціненний вклад митця у відродження духовності України, визнаний авторитет в сценічно-декоративному мистецтві, вагому культурну спадщину видатного майстра пензля для нащадків багатьох поколінь Черкащини, який був взірцем патріотичного ставлення до рідного міста», ставши при цьому почесним громадянином цього міста.

  У Черкаському художньому музеї створено «Нарбутову світлицю», яка не лише знайомить зі зразками творчості митця, а й знайомить з його життєписом. У Черкаському обласному краєзнавчому музеї, на 4 поверсі, виставлено роботи Нарбута з серій «Черкаський базар», «Гетьмани України» та «Квіти України».