З новим роком!

Уманська бібліотека - філія №6 вітає всіх з наступаючим Новим Роком!

"Навчи своє серце добру".3 грудня - Міжнародний день інвалідів.

  Сьогодні, 3 грудня, у всьому світі відзначають Міжнародний день інвалідів. Мета цього свята – нагадати громадськості про проблеми, з якими щоденно стикаються інваліди.                         Міжнародний день інвалідів заснований 1992 року Генеральною Асамблеєю ООН в кінці Десятиліття інвалідів (з 1983 по 1992 рр.) – періоду, коли проблемам інвалідів приділяли підвищену увагу, з метою поліпшити їхнє положення в суспільстві.                                             Міжнародний день інвалідів відзначають щорічно, для того, щоб нагадати громадськості про те, що права інвалідів необхідно дотримувати й забезпечувати їм рівні можливості. Велика кількість людей з інвалідністю щодня стикається з проблемами, які перешкоджають їхній участі в суспільному житті. А крім того, вони часто піддаються дискримінації, не маючи можливості користуватися такими основними правами людини, як права на харчування, освіту, зайнятість, медичну допомогу.                                                                                                               Варто зазначити, що людей з інвалідністю тільки в Україні налічується більше 2 мільйонів.

В бібліотеці - філії №6 відбулася бесіда
 " Навчи своє серце добру", присвячена до Міжнародного дня інвалідів.

28 листопада - день пам'яті жертв голодомору.

10 фактів про Голодомор

   На думку більшості істориків, причиною виникнення в Україні та інших частинах СРСР голоду 1932-33 років стала примусова і репресивна для селян політика хлібозаготівлі, яку провадила комуністична влада.  Від голоду в Україні, відомого як Голодомор, померло, за уточненими даними, від 3 до 3,5 мільйона людей. Кількість жертв у всьому Союзі оцінюють до семи мільйонів. Понад 20 країн визнали голод в Україні 1932-33 рр. геноцидом української нації. Однак це питання досі викликає запеклі дискусії серед істориків та політиків.                 

            1. Геноцид

  2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. Однак серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.При цьому "батько Конвенції про геноцид", доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що "винищення української нації" - це "класичний приклад геноциду".      

 Голодомор визнали геноцидом українців 23 державах. Однак слова "геноцид" немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору.               

   У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо "жахливим злочином проти народу України та людяності". Документ також містить посилання на Конвенцію ООН про геноцид.                           

          2. Кількість жертв

  Це число вираховують, порівнюючи смертність у охоплених голодом регіонах з нормальним рівнем смертності.Через брак достовірних демографічних даних того періоду чисельність втрат серед українців оцінюють дуже по-різному: від 1,8 до 7,5 і навіть 10 млн. 

 Однак більшість фахівців нині сходяться на думці, що прямих жертв Голоду було 3-3,5 млн. За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, їх було 3,2 млн. У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору вказано число 3,9 млн. Серед дослідників також немає єдиної думки щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 рр. Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8 мільйонів загиблих, стверджуючи, що більше половини з них були українцями. За підрахунками Снайдера, серед мільйона жертв на території Російської РСР близько 200 000 були етнічними українцями.     

      3. Географія голоду

   У 1932-33 роках масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані. Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді була складом УРСР.                   

  Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% - росіянами, 1,4% - євреями та 1,1% - поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців. Дослідники відзначають, що розподіл жертв Голодомору за національністю відповідає національному розподілу сільського населення України.

  "Вивчаючи дані РАГСів про національну приналежність померлих, ми бачимо, що в Україні люди гинули за ознакою місця проживання, а не національності. Невисока питома вага загиблих росіян і євреїв у їхній загальній кількості, оскільки вони жили переважно в містах, де функціонувала карточна система забезпечення продовольством", - пише історик Станіслав Кульчицький.     

     4. Де не було Голодомору?

 За даними Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі. Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.      

    5. Дюранті і перша згадка в пресі.

    Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян. Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр. Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.
    У березні сенсаційні відкриття Маґеріджа спробував заперечити кореспондент "Нью-Йорк Таймс" у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: "Росіяни голодують, але не вмирають від голоду".  Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду. Дюранті відомий також тим, що єдиний з іноземних журналістів взяв інтерв’ю в Йосипа Сталіна та отримав Пуліцерівську премію за свою діяльність. В Україні деякі активісти вимагали, щоб Пуліцерівський комітет посмертно відібрав у Дюранті цю престижну журналістську нагороду, однак цього не відбулося.       

           6. Офіційне визнання

  Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод. Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало в грудні 1987 року.
  Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.  

 Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів". За словами Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом. У 2006 році, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.                          

    7. Натуральні штрафи

 У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було. Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання. Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: "У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали".    

  87-річна Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідає, що в селі досі пам'ятають людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі.              

  У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: "Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються". На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.                                                      

       8. Закон "про п’ять колосків"

  У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшкуючих обставин – 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії.               

   За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб. Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.      

         9. Чорні дошки

  У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства. На боржників, які потрапили на ці "чорні дошки" (на противагу до "червоних дощок" – списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.                     

 У роки голоду потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям.  Право вносити села і колективи до такого списку мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних і сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу. Система "чорних дощок", окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані – територіях, де жило багато українців.        

            10. Канібалізм

 Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей. "Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: "Їсти власних дітей – це варварство", - пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету. За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

Наша бібліотека також не залишилась осторонь від роковин трагедії голодомору. 28 листопада по місцевому радіомовленню прозвучить радіопередача " Голгофа голодної смерті", яку підготовила і провела бібліотекар Уманської бібліотеки філії №6 Довгань Л.І. Також ви зможете ознайомитися з матеріалами ільострованої книжкової виставки " І плачуть свічки пам'яті".

День Гідності і Свободи.

  День Гі́дності та Свободи — свято в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої революціїї (2004 року) та Революції Гідності (2013 року). Є наступником свята Дня Свободи, що відзначалося на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22 листопада

  Після подій 2013-го - 2014-го року, революції Гідності і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації «братнім російським народом» Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України, відповідно до Указу Президента України Петра Порошенка № 872/2014 від 13-го листопада 2014-го року, з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддаючи належне шанування патріотизму і мужності громадян, які восени 2004-го року і в листопаді 2013 - лютому 2014 стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору, святковий День отримав нове дихання. «Встановити в Україні День Гідності та Свободи, який відзначати щорічно 21 листопада» - йдеться в Указі № 872/2014.

Майдан. Україна. 
Шлях до свободи.

Мова наша - серце наше.

9 листопада наша країна святкує День української писемності та мови.

За православним календарем - це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця - послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія

 Існують версії, що раніше на території України застосовували кілька видів писемності, деякі з них використовували грецьку абетку або латиницю. Сучасний алфавіт української мови здебільшого складається з аналогів грецьких літер і декількох слов’янських знаків, однак раніше, крім кирилиці, використовувалася так звана глаголиця.

У 1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мові статусу державної. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України. Українською мовою розмовляють майже 45 мільйонів людей і вона належить до найпоширеніших мов світу.

Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї. Про це свідчать і архаїзми, і деякі фонетичні та морфологічні ознаки, які зберегла наша мова протягом століть.

Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох – від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника…

Щодо початку писемності в українських землях тривають наукові дискусії. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби.

Давніший із літописів, який дійшов до нас, був написаний у 1377 році на пергаменті – вичиненій телячій шкірі. Він носить назву Лаврентіївського, за іменем монаха-переписувача Лаврентія. Зокрема до цього списку входить “Повість врем’яних літ” (або “Повість минулих літ”), написаний на початку XII століття.

Автором “Повісті” вважається монах Києво-Печерського монастиря Преподобний Нестор-літописець (близько 1050 – 1114 рр.). Також його перу належать житія святих.

  Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальна і мислительська діяльність народу. (О.Олесь).

Одна вона у нас така -

Уся співуча і дзвінка,

Уся плакуча і гримуча

Хоч без лаврового вінка.

(Т.Шевченко).

  Людина, яка втратила свою мову - неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови. В неї зовсім відмінніша рефлексія і користується вона, за визначенням І.Франка, "верхньою" свідомістю. Себто її підсвідомість унаслідок асиміляції загальмована, притуплена. (П.Мовчан).

Коли забув ти рідну мову,

Яка б та мова не була -

Ти втратив корінь і основу

Ти обчухрав себе дотла.

(А.Білоус).

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова. Ота жива схованка людського духу. Його багата скарбниця, в яку народ складає і своє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування. (П.Мирний).

  Cловесні формули, якими варто послуговуватись у ситуаціях, що часто повторюються у повсякденні.

 Вітання й побажання:

– Доброго здоров'я!

– Моє шанування!

– Дозвольте Вас привітати!

– Зичу радості, успіхів!

– Дозвольте вітати Вас від імені!

– Наше щире вітання!

– Хай збудуться всі Ваші мрії!

 В день української писемності і мови у бібліотеці - філії №6 відбувся усний журнал "Українська мова - давня і молода",а також була оформлена книжкова виставка "Мова наша - серце наше" в якому взяли участь користувачі бібліотеки.

Історична довідка "З Україною в серці".

  6 листопада виповнюється 160 років з дня народження Яворницького Д.І. – українського історика, етнографа, фольклориста, письменника, одного з найвизначніших дослідників історії Запорізького козацтва.

   Дмитро Яворницький (1855, с. Борисівка Дергачівського р-ну Харківської обл. — 1940, м. Дніпропетровськ) — дослідник історії українського козацтва. Багаторічний директор Катеринославського музею ім. О. М. Поля (з 1940 — Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького), дійсний член НТШ й ВУАН, громадський діяч.

  Д.Яворницький був ученим-енциклопедистом. За п'ятдесят років активної наукової та громадської діяльності надрукував понад 120 праць з історії України, Середньої Азії, Росії,видав велику кількість наукових робіт, зібрав багатий фольклорний матеріал, писав повісті сатиричні оповідання, вірші. Фундаментальна «Історія запорозьких козаків» у трьох томах стала підсумком багаторічної дослідницької роботи вченого.

  Подвижницьке життя та наукова діяльність відомого історика, археографа, лексикографа, фольклориста, етнографа, письменника та поета Дмитра Івановича Яворницького – яскравий та привабливий приклад самовідданого і безкорисливого служіння своєму народу.

 Людина енциклопедичних знань, різнобічних інтересів, фанатично відданий науці, Яворницький за своє довге життя організував і успішно здійснив безліч археологічних та етнографічних експедицій, подорожей в пошуках пам’яток історії та культури.

 Протягом кількох років Д.І. Яворницький очолював наукову експедицію. Тільки за 1927-1929 роки було знайдено і зареєстровано 36936 різних стародавніх речей, написано більше сотні щоденників, зроблено понад 1000 фотознімків, малюнків та зарисовок. Частину цих знімків історик використав у географічно-історичному нарисі "Дніпрові пороги" (1928р.), в якому вміщено 86 ілюстрацій. У 1929 році з'являється збірка неопублікованих архівних історичних документів під назвою "До історії степової України", що охоплює майже 300 першоджерел за 140 років - від початку ХVIII ст. до середини ХІХ ст. (перший документ датований 11 грудня 1716 року, останній - 5 жовтня 1857 року).

  У 1929 році Д.І. Яворницького обрано дійсним членом Української академії наук.
  До останніх днів свого життя вчений історик не припиняв діяльності, підтримував тісні зв'язки з широкими народними масами.

   Помер Д.І. Яворницький у 1940 році. Свою бібліотеку і рукописи вчений заповів Академії наук УРСР. Невтомність і самовідданість його гідні подиву, а його спадщина належить до кращих надбань культури минулого нашого народу.Тепер Дніпропетровський обласний історичний музей носить ім'я академіка Д.І. Яворницького.

  В будинку, де в 1905-1940 рр. жив вчений, відкрито меморіальну кімнату-музей і встановлено меморіальну дошку. 

  Д.І. Яворницький був фундатором вивчення історії козацтва на Херсонщині. Праці вченого присвячені історії Запорізької Січі і сьогодні є неоціненним джерелом свідчень про славне минуле наших пращурів.

 Д.І. Яворницький був членом багатьох наукових організацій і товариств. У 1886 році його обрано дійсним членом Російського археологічного товариства у Петербурзі, а в 1906 році - Московського археологічного товариства. Учений був членом Полтавської, Таврійської, Псковської, Катеринославської губернських учених архівних комісій, Українського наукового товариства у Києві, Наукового товариства ім.Т.Г. Шевченка у Львові.

Умань - туристичний центр.

Софіївка - парк міфів і легенд.

 Краса – велика сила. Жіноча краса теж, але вона нетривка, і хто згадає красуню через століття? Портрети… А що – портрети? Їх знають лише спеціалісти і музейні працівники. Тож мало хто залишається в пам’яті прийдешніх поколінь Красунею з великої літери. Софії де Вітт-Потоцькій поталанило. Її вроду береже один з найгарніших парків України і світу – “Софіївка”

 Парк «Софіївка» заснований у 1796 році власником міста Умані, польським  магнатом Станіславом Щенсним Потоцьким та названий на честь його дружини Софії Вітт-Потоцької.

 

  А починалося все з романтичного і палкого кохання графа Станіслава Щенсного Потоцького і чарівної красуні-гречанки Софії де Вітт, світської дами (за однією з версій - колишньої куртизанки), якій покровительствував сам князь Г. Потьомкін, яка зуміла домогтися блискучого успіху при польському, французькому та російському дворах. У обох були законні дружина і чоловік, але чи могло це стати перешкодою для закоханих? Вони стали жити разом, і від цього союзу народилося двоє синів. Довгий часів Потоцький домагався розлучення зі своєю дружиною Жозефіною (Йозефіною), яка не давала згоди, мабуть, ще сподіваючись врятувати шлюб. Чоловік Софії, генерал російської армії Юзеф де Вітт, також нескоро погодився на розлучення. Потоцький запропонував щедрий викуп за його дружину, від якої той не зміг відмовитися. Самому Потоцькому вдалося розірвати узи шлюбу тільки після смерті імператриці Катерини II, яка була на боці покинутої Жозефіни. У 1798 році коханці, нарешті, узаконили свої стосунки.

Автором топографічного й архітектурного проекту і керівником будівництва парку було призначено військового інженера Людвіга Метцеля. Будівництво тривало шість років - аж до 1802 року. Всього було витрачено більше 2 мільйонів рублів сріблом, в тому числі на оплату працівникам. У різний час на будівництві було задіяно близько 800 чоловік. Так що радянські історії про "працю десятків тисяч кріпаків" не мають нічого спільного з реальністю. Парк був створений у майже безлісій місцевості, розчленованій річкою Кам'янкою, балками та ярами, які врізалися в гранітове підложжя, що часто виходило на поверхню. При створенні парку вдало використано рельєф, але без заздалегідь наміченого плану. У процесі завершення робіт на окремих ділянках були висаджені місцеві та екзотичні деревно-чагарникові рослини, тоді ж були збудовані перші архітектурні споруди та прикрашено «Софіївку» скульптурою, переважно античною.

 По всьому парку встановлені мармурові статуї грецьких і римських богів: Периса, Аполлона Бельведерського, Венери, Орфея, Евріпіда і багатьох інших. Завдяки компонуванню різних деревних порід, поєднанню їх з водоймами, скелями й архітектурними спорудами, створено види й перспективи різних .

 За задумом творця парку, він є наочною ілюстрацією до окремих частин легендарних поем Гомера "Іліада" й "Одіссея": тут можна зустріти і грот Каліпсо, і павільйон Флори, статуї Гермеса і Евріпіда, гроти Сцилли і Венери, терасу Муз і навіть річку підземного царства Стікс. Усі ці компоненти настільки продумано, майстерно зроблено і пов'язано між собою, що загалом зливається в єдину симфонію краси.

 Мабуть, найвідомішою визначною пам'яткою парку є фонтан "Змія". Дивно, але 18-метровий стовп води, який злітає вгору з пащі кам'яної рептилії, утворюється без використання насосів, а за рахунок тиску, що створюється різницею в рівнях води у двох озерах.

 У травні 1802 року граф Потоцький подарував «Софіївку» улюбленій дружині на її іменини. В цей день на центральній площі парку - Площі Зборів (Площі Зібрання) - було влаштовано святкову виставу з феєрверком. Завершити будівництво уманського парку Потоцький так і не встиг - через три роки він помер. Парк успадкувала Софія, а після її смерті - син Потоцького Олександр. Через підтримку Олександром Польського повстання 1830-1831 років всі землі і маєтки Потоцьких у 1832 році конфіскували. Їх володіння перейшли в підпорядкування Київській державній палаті. А парк «Софіївка» в Умані став подарунком для імператриці Олександри Федорівни.

  “Софіївка” вже на початку ХІХ ст. викликала захват. Поети складали про неї поеми, її малювали художники, а в 1820 р. навіть відвідав російський цар Олександр І. Задум Станіслава Потоцького був ще більш грандіозним, включав будівництво розкішного палацу і створення найбільшого в Європі парку. Втіленню завадила передчасна смерть магната 14 березня 1805 р. Софія володарювала в зеленому царстві імені себе аж до смерті 1822 р. Дивно, але улюбленим місцем на землі парк для неї не став: графиня не раз намагалася продати “Софіївку” в царську скарбницю. Далі славу парку підтримував її син Олександр…

 “Софіївка” і справді вражає: є тут екзотичні дерева з усіх усюд, мармурові скульптури, що наче зійшли зі сторінок “Іліади” та “Одіссеї”, численні водойми, водоспади, фонтани і гроти. Вражає вона і своєю площею: 179 гектарів – це солідно. До речі, сучасна “Софіївка” не дуже схожа на зелений рай часів красуні-Софії. У 1836-1859 рр. парк, який називали тоді “Царициним садом”, значно вдосконалили академік архітектури А. Штакеншнейдер і тодішні головні садівники.

 Ще в 1929-му цей чарівний куточок оголошено заповідником. У 2004 р. “Софіївка” отримала статус Національного дендрологічного парку, а в 2007-му її було названо одним із семи чудес України. Чи варто дивуватися, що в 1985 р. мала планета № 2259 отримала назву “Софіївка”?

  Уманським парком “Софіївка” найкраще блукати рано-вранці або в будні дні. Суботній або недільний осінній полудень – місцевий “високий сезон”, коли туристів у парку мало не стільки ж, скільки дерев. Туристичний сезон в Умані триває протягом року - і взимку, і влітку сюди приїжджає однаково багато відвідувачів. А блукати тут добре! Від Нижнього ставу з 15-метровим фонтаном “Змія” до гроту Діани, від Чортового мосту до підземної ріки Ахеронт, від острова Анти-Цирцеї до партерного амфітеатру. 

   У свій час старовинними алеями парку бродили Олександр Пушкін, Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Володимир Сосюра і Максим Рильський.

"Софіївка" - наймістичніше місце в Україні.

Головний вхід прикрашають дві кам'яні башти, вінець яких запозичений із храму давньоримської богині домашнього вогнища Вести, що знаходиться в Італії. Усі наречені намагаються привести свої обранців, сама Веста благословить їх. 

Підземна річка Ахерон.

Відповідно до грецькоїміфології,похмурий перевізник Харон переправляє душі померлих у підземне царство Аїда.

Підземна річка була споруджена в перший період будівництва парку, її довжина під землею - 211 м, ширина і висота тунелю - З м, глибина води в каналі досягає 1 м.

Протягом всього підземного каналу встановлено 4 люки, за допомогою яких частково забезпечується його освітлення, а також здійснюється аерація.

Великий водоспад. 

  Щоб виповнилося найпотаємніше бажання, потрібно пройти по проходу прямо за потоками водоспаду, і якщо на тебе не впала жодна крапля, все загадане виповниться. 

  Можна годинами милуватися яскравими переливами води, що спадає майже з 15-метрової висоти. Біля підніжжя водоспаду є озеро, на якому живуть білі лебеді.

Острів кохання (острів Анти-Цирцеї). Посеред острову збудовано Рожевий павільйон – романтичний павільйон в стилі епохи Відродження. Острів створений в перший період будівництва парку в розширеній частині Верхнього озера. Зв'язок з островом спочатку здійснювався за допомогою порома або човна, в 1853 році до острову було зведено дерев’яний міст, який зберігся і до сьогоднішнього дня. На цьому містку закохані залишають свої ініціали, також через нього хлопці переносять своїх дам серця на руках. Цирцея - чарівниця, що перетворювала людей, що потрапили на її острів, у звірів (супутників Одиссея, наприклад, вона перетворила на свиней).

Критський лабіринт (1796-1800) - нагромадження кам'яних брил поруч з Єлисейськими полями - символ трагічності буття і символ перемоги над неминучістю, який створений за мотивами легенди про лабіринті на острові Крит. Цей лабіринт був лігвом Мінотавра (людини з головою бика), сюди кожні дев'ять років на розтерзання посилалися афінські дівчата та хлопці, як плата за поразку Афін у війні з Критом. Це продовжувалось до перемоги Тесея (сина морського бога Посейдона) над чудовиськом Мінотавром,  і благополучного його повернення з лабіринту завдяки нитці Аріадни (дочки царя Криту).

Тераса Муз. На ній у 1856 році встановлено гранітний обеліск. Вершину обеліска до революції 1917 року прикрашав позолочений триголовий орел , а напис вказував , що він поставлений на честь відвідування парку Миколою І . Після революції обеліск і напис щезли, і лише до 200-річчя «Софіївки» 1996 року, за проектом інституту «Укрпроектреставрація», цим же інститутом виготовлений триголовий орел - сімейний герб династії Романових. Обеліск огороджений кованим декоративним ланцюгом .

Левовий або Громовий грот (грот Каліпсо). В цьому гроті є загадкове місце - "Камінь бажань": кажуть, якщо обійти цей камінь, доторкнувшись до нього рукою, не відпускаючи, і в той час загадувати бажання - воно обов'язково здійсниться. Справа від входу в грот залишилися видовбані в стіні два рядки польською мовою, які належать Станіславу Потоцькому: «Хто нещасливий, то нехай зайде і стане щасливим, а хто щасливий, нехай стане ще щасливішим». Грот Каліпсо присвячений німфі Каліпсо, яка врятувала Одіссея з морської безодні і, закохавшись в нього, тримала в полоні до наказу верховного бога Зевса про його звільнення. За легендою, після розставання з Одіссеєм Каліпсо покінчила з собою.

Китайська альтанка, побудована повністю з дерева і пофарбована в різні кольори.

Збоку від альтанки стоїть старий дуб, віком близько 400 років.

Народні перекази говорять, що саме під цим дубом зустрічалися герої селянського антифеодального повстання 1768 року Максим Залізняк та Іван Гонта.

Поляна також слугувала місцем проведення перших міських мітингів та зборів, тут в 1919 році працівники вперше святкували Перше травня.

 

Павільйон Флори виглядає надзвичайно вишукано завдяки своїм високим, барельєфу на фризі, що зображає листя і грона винограду.

Гранітні сходи ведуть до просторого овального залу.Орнамент виконаний в 1852 році за малюнками.

У проміжках білих колон відкривається панорама Нижнього озера.

Тут часто влаштовують шлюбні церемонії, а музиканти грають відомі класичні твори.

Фонтан "Змія" У середині Нижнього озера  з широко розкритої пащі змії, що звивається на камені, б'є стовп води - фонтан «Змія».

Вода надходить до фонтану по підземному водопроводу.

Спочатку вода фонтану била просто з отвору в камені і фонтан називався «Самсон», як і відомий фонтан в Петергофі.

Пізніше на камені була встановлена ??скульптура змії. Змія була вилита з бронзи невідомим майстром. Якщо її вузол розтягнути в довжину, вона буде розміром в 10,65 м.