Крути - негасима пам'ять!

 

 Бій під Крутами — бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва.                         Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді. Особливо вразило сучасників поховання юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і у кількості 27 людей були ними страчені. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти». Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну гривню.

    В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

   Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

В бібліотеці - філії №6 була проведена інформаційна година в пам`ять загиблих під Крутами.

25 січня - 390 років від дня народження Марусі Чурай.

Ця дівчина не просто Маруся. 

Це голос. 

Це пісня. 

Це душа!

ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ
Ой  не  ходи,  Грицю,  та  й  на  вечорниці,
Бо  на  вечорницях  дівки  —  чарівниці.
Котра  дівчина  чари  добре  знала,
Вона  ж  того  Гриця  та  й  причарувала.
Інша  дівчина  чорнобровая,
Та  чарівниченька  справедливая.
У  неділю  рано  зіллячко  копала,
А  у  понеділок  переполоскала,
Як  прийшов  вівторок  —  зілля  ізварила,
У  середу  рано  Гриця  отруїла.
У  четвер  надвечір  Гриценько  помер,
А  прийла  п'ятниця  —  поховали  Гриця.
—  Нащо  ж  ти,  доню,  Гриця  отруїла?
—  Ой  мати,  мати,  жаль  ваги  не  має:
Нехай  же  Грицько  двоїх  не  кохає!
Нехай  він  не  буде  ні  тій,  ні  мені,
Нехай  дістанеться  сирій  землині.
Оце  тобі,  Грицю,  за  теє  заплата  -
З  чотирьох  дощок  темная  хата… 

   Більш як 390 років тому з уст молодої української дівчини полетіла у світ тиха журлива пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
 Цю пісню люблять і співають до сьогодні, вона існує в записах фольклористів, обробках композиторів, перекладах на німецьку, чеську, французьку, польську, англійську мови.
  Вічна тема кохання, зради і помсти хвилює і бентежить наші душі, як хвилювала душі наших далеких предків століття тому. Чарівна мелодія і високе поетичне слово огортають слухача смутком і співчуттям до бідного Гриця і до дівчини, яка його згубила, до скороминущості й трагічності такого короткого і такого солодкого людського життя.
   Маруся Чурай народилась у 1625 році, її батько козацький урядник Гордій Чурай як один з провідників антипольського повстання 1637 р. був страчений у Варшаві. Маруся залишилась сиротою і разом з матір’ю Горпиною Чурай жила в Полтаві. Саме в Полтаві й розкрився її дар поета-піснетворця.
Маруся була надзвичайно музикальною і володіла рідкісної краси голосом. Вона імпровізувала як слова, так і мелодії до своїх пісень, які за короткий час заспівала вся Україна. Особисте життя Марусі не склалося. В неї був закоханий значковий товариш козак Іскра, але Маруся полюбила свого молочного брата, теж козака Полтавського полку Грицька Бобренка. Це кохання закінчилось трагічно. Мати Гриця мріяла оженити свого сина на дочці впливового і заможного осавула Федора Вешняка Галі. Незважаючи на палку любов Гриця і Марусі, Гриць підкорився волі матері й оженився на Галі Вешняк. Маруся намагалася покінчити життя самогубством, але її врятували.   Після цього життя Марусі стало нестерпним. Зустрівши одного разу Гриця на вечорницях, Маруся запросила його до себе. Смертельний напій був вже готовий. Отруївши Гриця, Маруся не приховувала свого злочину, її було засуджено до страти. Під час виконання смертного вироку в Полтаві з’явився вершник з універсалом Богдана Хмельницького про помилування Марусі. Це був козак Іскра. Марусю звільнили з- під варти. Через рік вона померла в одному з жіночих монастирів.

19 січня - свято Богоявлення Господнє, Водохреща.

   19 січня - Водохреща або Йордан!

Ще не встигли прийти свята як скоро вони відійдуть. Як співається в коляді: «А той третій празник – Святе Водохреща».  Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Однак, ці свята слід розрізняти.

   Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.                                      
 Звідси й пішла традиція хрещення у воді. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усіх предметів, що використовуються під час богослужіння.                          
  Свячена на Водохреще вода має вживатися натще. Вважається, що саме за цієї умови вона має найбільшу силу. До магічних властивостей свяченої води відносять здатність гамувати пристрасті, відганяти від оселі злих духів, дарувати хворому одужання часто навіть від невиліковних хвороб. Деякі священики переконані, що не існує ліків кращих за святу воду.                                  
 За тиждень до свята чоловіки вирубують із річкового льоду хрест великого розміру, обливають червоною фарбою або й просто буряковим квасом. Так само з льоду вирубують престол побіч хреста. Завершують святкову композицію соснові або ялинові гілки у вигляді арки — це «царські врата».На березі річки відбувається ще одне нетривале святкове богослужіння, потім священик занурює в річкову воду (в ополонку) хрест під спів хору «Во Йордані хрещуся тобі, Господи...».Ось тепер вода вважається освяченою, і люди набирають з ополонки у принесений із собою посуд свячену воду. Після всіх процедур громада повертається додому.                                                                                     За народними віруваннями, коли священик опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну. Господині не квапилися повертати нечисту силу у воду — хай побільше її загине від сильних морозів. 

   За легендою, на Водохреще вода в річці на якусь мить перетворюється на вино. Принісши додому свячену воду, господар кропить усе в оселі й господарстві. Уся родина сідає до столу, перед їжею випивши свяченої води. Після обіду дівчата йдуть до річки, щоб умитися йорданською водою — задля вроди та здоров'я.

   Перший понеділок після Водохрещення — святий. Цього дня можна їсти тільки пісні страви.  
  Священики акцентують увагу на тому, що Бог не творить чудес там, де людина їх очікує просто з цікавості, без щирого наміру скористатися ними задля власного спасіння. Щоб свячена вода приносила користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків.

22 січня - день Соборності України!

Соборність України - запорука міцної держави!

     

  22 січня 1918 року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал , яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою.                                                                                                                                                                      А 1919 року в цей самий день на Софіївській Площі в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель.                     

     Так трапилось, що на протязі багатьох століть історичного розвитку Україна не мала власної державності і єдиної території. Українські землі в різні періоди належали багатьом державам: найбільше Росії, Литві, Речі Посполитій, а потім Польщі, Австро-Угорщині, а згодом Румунії та Чехословаччині.                                             На період першої світової війни вся Наддніпрянщина належала Росії, а Західна Україна – Угорщині. Але одним з наслідків першої світової війни був розвал двох найбільших імперій Європи: Російської та Австро-Угорської. На колишніх теренах імперій розпочалося державне відродження України.          
  У березні 1917 р. У Наддніпрянській Україні розпочалася національна революція. Було обрано Центральну Раду, першого президента Михайла Грушевського, проголошення створення Української Народної Республіки (УНР), а ІV Універсалом від 22січня 1918 року було проголошено незалежність України.      

     Подібні процеси відбувалися і в Галичині. У Львові було створено Військовий Комітет, який очолював сотник УСС Дмитро Вітовський. Згодом, у жовтні 1918 року, було утворено Українську Національну Раду – політичне представництво українського народу в Австро-Угорщині. Рада, спираючись на право самовизначення народів, проголосила Українську Державу на території Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. Головою Ради став Євген Петрушевич.              Після відмови австрійського уряду передати повноту влади УНОаді, це було зроблено силовим шляхом. Дмитро Вітовський разом з військовими зайняв важливі урядові установи Львова. 9 листопада 1918 р. Було проголошено назву держави – ЗУНР і створено перший уряд – Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким.                                                                         
    Від самого початку існування ЗУНР його уряд – Державний Секретаріат – піклувався про об’єднання всіх українці в одну державу. Вже 1 грудня 1919 р. У Фастові було підписано угоду про об’єднання ЗУНР і УНР. 4 січня 1919 р. У Станіславі УНРада схвалила закон про злуку двох українських держав. А 22 січня 1919 р. У Києві на площі святої Софії відбулос урочисте проголошення злуки ЗУНР з УНР. Під час урочистостей представник Директорії Федір Швець виголосив довгоочікуваний Універсал. „...Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України. ЗУНР і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є одна незалежна Українська Народна Республіка, віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має тепер змогу з’єднати всі змагання своїх синів для утворення нероздільної незалежної української держави на добро і на щастя робочого люду”.  Після об’єднання, назву ЗУНР було змінено на Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР).                       

   Таким чином, рівно через рік після проголошення незалежності України, відбулося об’єднання українських земель, а разом з тим - українських традицій, звичаїв, мови, що мало велике історичне значення для українського народу. Відтоді 22 січня ввійшло в історію України як День Соборності.

Виставка - перегляд " Соборність України - запорука міцної держави."

13 січня Щедрий вечір та свято Меланки

Щедрий вечір (Меланки) та Старий Новий рік!                                

Ой, господар, господарочку,  
Пусти в хату Меланочку,    
Меланочка чисто ходить,   
Нічого в хаті не пошкодить.       
Як пошкодить, то помиє,          
Їсти зварить та й накриє.   
Добрий вечір!

  За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем) — Щедрий Вечір. За християнським календарем — це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір або свято Меланки.

  Внаслідок розбіжності, яка існує між  Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

   У надвечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Святвечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка...

 Зазвичай маланкування розпочинається з появою першої зорі. Маланка зі свитою не оминає жодної хати. Біля кожної співає щедрівку, вітає господарів з Новим роком та бажає їм усіляких гараздів. 

   В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами — символом щедрости, багатства!   Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів — вареники чи, як вони кажуть, «пироги»Маланка колядує до ранку. Уранці на Новий рік (день, присвячений Василію Великому), маланкувальники ходять посівати: зайшовши до хати, сиплють зерном і приказують:

  Сію, сію,посіваю
,

З Новим роком всіх вітаю!

Ця цікава традиція, прийшла до нас з 1918-го року і початку становлення колишнього Радянського Союзу, коли в новій країні на хвилі глобальних змін були порушені й питання календарного літочислення. Славность традиції відзначати Старий Новий рік підкреслюється одним незаперечним чинником, а саме: вона зародилася в дуже неспокійні часи, в тому числі це були часи відвертого гоніння на християн по всій країні. Більш того, ця традиція змогла їх благополучно пережити. Пережити цю суєту, зберігаючи вічні цінності. Тому і в цей Старий Новий рік ми бажаємо всім миру і благополуччя, любові і правди, здоров’я та радості! Нехай Сам Бог буде з Вами! Зі святом Вас!

8 січня - 80 років з дня народження В. Симоненка

  Лірика одного з найкращих українських поетів В.Симоненка приваблює нас і самобутньою образністю поетичної мови, відкритістю й чесністю автора, пристрастю й непоборним духом своїм. А ще більше — ніжністю і ліризмом, глибоким проникненням в душу людини. Сповнена вогнем його палкої душі, вона й сьогодні є окрасою нашої літератури.

  Одним із найпопулярніших віршів В.Симоненка, який став справжнім поетичним шедевром, є його вірш «Лебеді материнства». Незвичайна, романтична навіть сама назва твору. У центрі уваги автора — мати. Найкраща, наймиліша, найрідніша у світі! Вона завжди в турботах і клопотах про своїх дітей. Це її добре серце, невтомні руки роблять наше дитинство щасливим, схожим на дивну казку, повну чарівних видінь.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

   Втомлена постійною нескінченною роботою, піклуючись про добробут сім'ї, мати і ввечері знаходить час попестити дитину, розповісти казку, заспівати колискову. І з'являються чарівні видіння: у хаті на стіні танцюють лебеді. І ніби чується тихесеньке тріпотіння їхніх крил, чується, як вони лопочуть «крилами і рожевим пір'ям». Ласкавий неньчин голос благає, щоб зорі опустились під вії синові. Наступає тихий, спокійний сон, який оберігатиме мамина турбота і її велика, свята материнська любов.

  Поезію «Лебеді материнства» можна умовно поділити на дві частини. У першій частині ми бачимо, як турбується мати про маленького сина, який лежить ще в колисці.

   І мати для нього — увесь світ.

 У другій — образ матері переростає в образ матері-Батьківщини, рідної поетові України. Життя поставить перед сином нові вимоги, нові клопоти, але мати завжди буде турбуватися про сина.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

  Але як би далеко не завела доля сина, завжди за ним «будуть мандрувати очі материнські і білява хата». З'являться на його життєвому шляху і брати по духу, і диво-наречені, але нетлінною, найбільшою завжди буде материнська любов.

 Багато в людському житті буває випробувань. Може, й доведеться десь впасти на чужому полі, але завжди треба пам'ятати, що навіть і в такий час «прийдуть з України верби і тополі», «тугою прощання душу залоскочуть» і зроблять легшими навіть останні твої хвилини...

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

  Бо вона, Батьківщина, як і мати, в тебе одна. Не забувай же цього ніколи. І хай життя наше, освітлене святою материнською любов'ю, завжди буде чесним, незаплямованим, гідним, щоб ніколи ні матері, ні Батьківщині не було соромно за нас, щоб могла вона пишатися нашими ділами, радіти нашим успіхам, величатися нашими іменами.

  Цьому вчать нас Лебеді материнства, які злітають із теплих співучих долонь талановитого витязя молодої української поезії — Василя Симоненка. Летять у вічність.