25 січня - 390 років від дня народження Марусі Чурай.

Ця дівчина не просто Маруся. 

Це голос. 

Це пісня. 

Це душа!

ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ
Ой  не  ходи,  Грицю,  та  й  на  вечорниці,
Бо  на  вечорницях  дівки  —  чарівниці.
Котра  дівчина  чари  добре  знала,
Вона  ж  того  Гриця  та  й  причарувала.
Інша  дівчина  чорнобровая,
Та  чарівниченька  справедливая.
У  неділю  рано  зіллячко  копала,
А  у  понеділок  переполоскала,
Як  прийшов  вівторок  —  зілля  ізварила,
У  середу  рано  Гриця  отруїла.
У  четвер  надвечір  Гриценько  помер,
А  прийла  п'ятниця  —  поховали  Гриця.
—  Нащо  ж  ти,  доню,  Гриця  отруїла?
—  Ой  мати,  мати,  жаль  ваги  не  має:
Нехай  же  Грицько  двоїх  не  кохає!
Нехай  він  не  буде  ні  тій,  ні  мені,
Нехай  дістанеться  сирій  землині.
Оце  тобі,  Грицю,  за  теє  заплата  -
З  чотирьох  дощок  темная  хата… 

   Більш як 390 років тому з уст молодої української дівчини полетіла у світ тиха журлива пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
 Цю пісню люблять і співають до сьогодні, вона існує в записах фольклористів, обробках композиторів, перекладах на німецьку, чеську, французьку, польську, англійську мови.
  Вічна тема кохання, зради і помсти хвилює і бентежить наші душі, як хвилювала душі наших далеких предків століття тому. Чарівна мелодія і високе поетичне слово огортають слухача смутком і співчуттям до бідного Гриця і до дівчини, яка його згубила, до скороминущості й трагічності такого короткого і такого солодкого людського життя.
   Маруся Чурай народилась у 1625 році, її батько козацький урядник Гордій Чурай як один з провідників антипольського повстання 1637 р. був страчений у Варшаві. Маруся залишилась сиротою і разом з матір’ю Горпиною Чурай жила в Полтаві. Саме в Полтаві й розкрився її дар поета-піснетворця.
Маруся була надзвичайно музикальною і володіла рідкісної краси голосом. Вона імпровізувала як слова, так і мелодії до своїх пісень, які за короткий час заспівала вся Україна. Особисте життя Марусі не склалося. В неї був закоханий значковий товариш козак Іскра, але Маруся полюбила свого молочного брата, теж козака Полтавського полку Грицька Бобренка. Це кохання закінчилось трагічно. Мати Гриця мріяла оженити свого сина на дочці впливового і заможного осавула Федора Вешняка Галі. Незважаючи на палку любов Гриця і Марусі, Гриць підкорився волі матері й оженився на Галі Вешняк. Маруся намагалася покінчити життя самогубством, але її врятували.   Після цього життя Марусі стало нестерпним. Зустрівши одного разу Гриця на вечорницях, Маруся запросила його до себе. Смертельний напій був вже готовий. Отруївши Гриця, Маруся не приховувала свого злочину, її було засуджено до страти. Під час виконання смертного вироку в Полтаві з’явився вершник з універсалом Богдана Хмельницького про помилування Марусі. Це був козак Іскра. Марусю звільнили з- під варти. Через рік вона померла в одному з жіночих монастирів.