10 березня - день визволення міста Умані від фашистських загарбників.

Сторінками героїчних подій!

   10 березня виповнюється 71 рік з часу визволення Умані від німецько-фашистських загарбників. 10 березня 1944 року завдяки самовідданості та героїзму радянських воїнів  місто Умань було звільнено від фашистських загарбників, і цей день став знаковим в історії нашого міста. 

  Історія війн не знала більш широкої за своїм розмахом і складністю в оперативному відношенні операції, яка була здійснена в умовах повного бездоріжжя і весняного розливу рік. Військова операція, в ході якої було визволено місто, отримала назву «Умансько - Ботошанська», назавше ввійшла в історію.

  Місто Умань було опорною базою німецьких військ, тут концентрувались крупні сили ворога, в основному 8–ї німецької армії. За наказом німецького командування Умань оголосили «Фортецею», яку наказували утримувати навіть у випадку оточення. Гітлерівці встановили вогневі точки на дахах будинків, у підвалах, на вулицях, на околицях міста розташували важку артилерію – чинили сильний опір радянським військам.

    Вони визволяли Уманщину, вклонімося їм до землі: Вержановський Анатолій Петрович, Горенко Василь Парентійович, Кащенко Павло Максимович, Литвиненко Марія Олександрівна, Недбайло Ганна Миколаївна, Недбайло Іван Іванович, Пудрик Леонід Мойсейович, Солодовников Віктор Володимирович, Сурков Олександр Романович.

  Війна – діло жорстоке. Ми назвали її Великою, тому що великою була наша мужність і великий гнів. Ми назвали іі Вітчизняною, тому що захищали свою Вітчизну – найдорожче, що у нас є.

  Нехай злагода і добробут панують у кожній оселі, адже одвічне прагнення України до миру, свободи, кращого життя є непереможною.

 Отже, щоб до будь - кого з нас в дім не прийшла біда, щоб не погасли ніколи сонце, воля, світло на кращій з планет Скажемо війні:  

  НІ! НІ! НІ!

В бібліотеці філії №6 відбулася година пам'яті     
"Сторінками героїчних подій" присвячений 71 річниці визволення міста Умані від фашистських загарбників. В якій приймали участь активні користувачі бібліотеки і учні школи №10

Щодня Україна зазнає неповторних втрат. 
Читаючи новини в інтернеті, переглядаючи теленовини і читаючи пресу, ми вже просто не встигаємо запам'ятовувати імена тих, хто поклав своє життя на сході, захищаючи Україну від бойовиків. 

І хочеться запитати - Навіщо та війна?

Навіщо та війна?

Навіщо та війна? Навіщо кров братів нам проливати? Навіщо матерям бійців страждати? Навіщо та війна? Що хочемо ми з вами довести? Ми силой міряємось, мов діти. Невже не можна в злагоді та мирі жити? Що хочемо ми з вами довести? Війна, безжалісна війна... Гарматний постріл, кулі, кров, Вже тисячі в могилу кинула вона. А ще не все! Бо гинуть хлопці знов і знов. Пройдуть роки... Вестиме мати дівчинку одну Через село, яке попало під війну. І згадуючи пулі свист, залпи гармат і ті руїни Мати заплаче й скаже донці: "Ось тут твій батько і загинув"... Хіба ми прагнемо щоб наші діти Дивились зі сльозами на сімейне фото? Та клали біля пам'ятника квіти, Згадуючи, шопенівські, траурні ноти? Давай замислимось над цим, мій брате. Подумайте, будь-ласка, люди, Чи варто далі воювати? Адже життя одне, і іншого - не буде!