Літературна година "Лесин Дивосвіт"

25 лютого - 145 р. з дня народження Лесі Українки.

  Велика українська поетеса Леся Українка написала для дітей прості, лагідні і щирі вірші. В них відбилися спогади Лесиного дитинства, зустрічі з таємничими волинськими лісами, куди вона маленькою бігала в місячні ночі, щоб побачити лісовиків і мавок з казки... Поезії вчать любові до природи, до рідного краю.

 Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 року в Новгород-Волинську в славній родині Косачів. Літературну діяльність Леся почала рано.

  У 9-річному віці написала свій перший вірш.

     ВЕЧІРНЯ ГОДИНА

Уже скотилось із неба сонце,

Заглянув місяць у моє віконце.

Вже світились у небі зорі,

Усе заснуло, заснуло горе.

Вийду в садочок та погуляю,

При місяченьку та й заспіваю.

Як же тут гарно, як же тут тихо,

В таку годину забудеш лихо!

Кругом садочки, біленькі хати,

І соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині!

Ніч обгорнула біленькі хати,

Немов малесеньких діточок мати,

Вітрець весняний тихенько дише,

Немов діток тих до сну колише.

 
 Цей вірш присвятила Леся своїй матері - Олені Пчілці. Ми також відчуваємо любов поетеси до рідної землі. Леся Українка черпала натхнення, отримувала творчу наснагу з української природи, з легенд та оповідань, з українських казок, мелодії яких звучали в ній до останніх хвилин життя.

  З нагоди дня народження Лесі Українки в бібліотеці провели літературну годину "Лесин дивосвіт". Брали участь учні 8-9 класу школи №10. Бібліотекарі познайомили дітей з книжковою виставкою "На крилах Лесиних пісень". Діти з натхненням читали вірші Лесі Українки, із задоволенням взяли участь у вікторині "З якого вірша ці рядки?", у грі "Продовж вірш".

До Міжнародного дня Рідної Мови.

  Головна декларована мета дня рідної мови — сприяння мовній різноманітності світу і стимулювання вивчення іноземних мов населенням різних країн.

  21 лютого представники всіх націй і народностей можуть відзначати Міжнародний день рідної мови. Це свято було проголошене на Генеральній конференції ЮНЕСКО, яка відбулася 17 листопада 1999 року.

  Головна декларована мета дня рідної мови — сприяння мовній різноманітності світу і стимулювання вивчення іноземних мов населенням різних країн. Крім того, ЮНЕСКО виступило за зближення культур і їх активну взаємодію, зокрема, в мовних питаннях, оскільки саме мови вважаються важливим інструментом розвитку духовної спадщини планети.

  Дане свято можуть відзначати носії 6000 мов, які на сьогоднішній день зафіксовані в світі.

 Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. 

 Однак багато мов сьогодні знаходяться на межі повного зникнення. У деяких мов не залишається живих носіїв, тому одним з методів порятунку лінгвістичного багатства планети експерти називають вивчення іноземних мов.

РІДНА МОВА

Велична, щедра і прекрасна мова,

Прозора й чиста, як гірська вода, —

То України мова барвінкова, —

Така багата й вічно молода.

Вона, як ніжна пісня колискова,

Заходить в серце й душу з ранніх літ,

Ця мова, наче пташка світанкова,

Що гордо лине в свій стрімкий політ.

20 лютого - День Героїв Небесної Сотні.

"Навіки слава Україні, героям слава навіки."

Україна знову в жалобі... Минуло уже 2 роки від тих страшних подій, які відбувалися на Майдані.

 Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі. Більшість з них - молоді, сильні, розумні. Ті, що тільки починали жити.

Не плач і не ридай родино,

Хоч біль ніколи не пройде.

Пишайся, ненько Україно -

Найкраща Сотня в небо йде.

Борись, Вкраїно, за свободу,

Бо кров і сльози пролились.

І пам'ятай своїх героїв,

Їх шанувати поклянись.

Залишиться кривавий лютий

В серцях вкраїнських громадян.

Не панувати злу в країні!

Хоч стогне вся земля від ран...

 Події, які відбувалися на Майдані перетворилися на справжню національну стихію, в якій передався найтонший подих душі нашого народу. Пробудилася приспана роками національна свідомість людей. 

Нам треба об'єднатись воєдино,

Бо мрії й прагнення у нас одні -

Щоб стала вільна й сильна Україна,

Ми скажем усі разом: "Ні - війні".
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

  

105 років від дня народження Г.І.Полянкера ( 1911 - 1997)

  Відомий єврейський письменник народився 15 лютого 1911 року в багатодітній сім’ї бідного уманського шевця, в повітовому містечку, яке залишилося в пам’яті Г. Полянкера на все життя. У 17-річному віці переїхав до Києва, де вчився у фабрично-заводському училищі, працював на взуттєвій фабриці, водночас друкував свої ранні літературні твори. Член Спілки письменників СРСР з 1934 року. Закінчив Київський педагогічний інститут (1935), після цього працював у редакціях, був редактором літературно-художнього журналу мовою їдиш «Совєтіше літератур».

 22 червня 1941 року добровільно пішов у діючу армію боротися проти нацистської Німеччини. Воював на Південному, Центральному, Першому і Другому Білоруських фронтах. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ст. (двома), орденом Червоної Зірки та медалями. Учасник Параду Перемоги у 1945 році.

 У 1947–1948 роках був редактором альманаху «Дер Штерн» («Зірка»). Співпрацював з Єврейським антифашистським комітетом. Під час переслідувань в СРСР "безрідних космополітів" був у 1951 році заарештований та присуджений до 10 років виправно - трудових таборів. Випущений на волю у 1954 році, реабілітований у 1955-му.

 У 1960–1990 роках — член редколегії московського журналу мовою їдиш «Совєтіш Геймланд» («Радянська Батьківщина»). Жив і працював у Києві, був мешканцем будинку "Роліт".

  За часів "перебудови" був ініціатором створення в Києві Єврейського культурно-просвітницького товариства імені Шолом - Алейхема. Сприяв відродженню єврейських мовних і культурних традицій у незалежній Україні.
  Він любив рідну Умань і це містечко під різними назвами з любов’ю змальовано в багатьох його творах.

 Помер у Києві, похований на Берковецькому кладовищі.

Література

Полянкер, Г. Избранные произведения ; в 2 т. : пер. с евр. /Григорий Полянкер ; [вступ. ст. В. Коваля]. – К. :Днипро, 1991. – Т. 1 – 2.

Полянкер, Г. Возвращение из ада : невыдуманная повесть : пер. с евр. / Г. Полянкер. – К. Укр. письм.,1995. – 185с.

Полянкер, Г. Было на Подолии местечко : роман : [авториз.] пер. с евр. / Григорий Полянкер. – К. : Рад. письм., 1989. – 310с.

Полянкер, Г. Судьба художника : роман : пер. с евр. / Григорий Полянкер. – К. : Рад. письм.,1983.–384с.

Полянкер, Г. Учитель с Меджибожа : роман, рассказы / Григорий Полянкер. – К. : Днипро, 1981.– 520с

Полянкер, Г. Близкие и знакомые : повести и рассказы : пер. с евр. / Григорий Полянкер. – К. : Рад. письм., 1980. – 360с.

Полянкер, Г. Булочник из Коломыи : роман : пер. с евр. / Григорий Полянкер. – К. : Днипро, 1976.–387с.

Полянкер, Г.Старый Сантос и его потомки : роман : пер. с евр., авт. /Григорий Полянке. – М. : Сов.писатель, 1978. – 351 с.

15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Авганських гір, гірке відлуння. 
З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.

     Двадцять сім років тому сотні сімей, родин, де підростали майбутні солдати, з полегшенням зітхнули. 15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез. Відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

    Тільки з України в Афганістані воювало 120 тисяч солдатів і офіцерів. З них 3360 не повернуться додому ніколи. А тих, хто і зостався живим, моральне каліцтво супроводжуватиме все життя. Та вони не нарікають на долю, не вважають себе героями, хоч рани Афганістану не залікуєш нічим і ніколи..

    Надзвичайно жорсткі та виснажливі умови підготовки, перемінливий клімат, щоденні думки про смерть і переживання за своє життя робили перебування у «гарячій точці» просто неможливим. Таке зрозуміють тільки ті, хто воював і вижив у ті жахливі роки.

    Та найстрашніше те, що ці хлопці не знали, що буде з ними в майбутньому, чи знайдуть вони собі місце у новому житті, житті без війни і смерті. Та всі розуміли одне – це занадто дорога ціна, ніщо не варте того, щоб платити саме такою ціною – ціною того, що відбувалося з ними тоді і що могло бути потім.

2 лютого - 115 років від дня народження В.П.Підмогильного (1901 - 1937)

Валер’ян Підмогильний
(1901-1937)
неореаліст

• Розстріляне відродження 
• Зачинатель молодої української прози

Народився 2 лютого 1901р. у с. Чаплі.

Закінчив церковноприходську школу та Катеринославське реальне училище.

Навчався  у Катеринославському університеті

У 1920-1921р. працював учителем.

1921р. — вирушає до Києва і працює бібліографом у Книжковій палаті

Одружується з донькою священика Катериною Червінською у Ворзелі, подружжя поселяється в Києві.

Працював редактором у видавництві «Книгоспілка», а з 1925р. — у журналі «Життя й революція»

Стає організатором літературної організації «Ланка», а потім МАРСу.

1929р. — переїздить до Харкова, де починаються репресії проти нього.

1933-1934р. — пише останній твір «Повість без назви..», яку так  і не закінчив.

8 грудня 1934р. заарештовано

9 червня 1935р. прибув на Соловки як особливо небезпечний політичний злочинець.

В період з 27 жовтня по 3 листопада 1937р. розстріляли в урочищі Сандармох.

У 1956р. був посмертно реабілітований.

Твори:

- перше оповідання – «Важке питання»

- 1919р. «Гайдамаки», «Ваня»

- 1920р. перша книга «Твори. Т. 1»

- 1921р. повість «Остап Шаптала»

- 1924р. «Сонце сходить»

- 1925р. оповідання «Син»

- 1927р. збірка «Проблема хліба»

- 1928р. роман "Місто"

- 1930р. роман «Невеличка драма»

- 1933р. оповідання «З життя Будинку»
- 1934р. «Повість без назви..»(незакінчена)