Ліна Костенко (Нар.1930р.)

поет-шістдесятник «цитадельдуху» 

української літератури.  

  Народилася 19 березня 1930р. в м. Ржищеві під Києвом в учительській родині. Батька переслідували КДБ та перед війною кинули в табір. У 1936р. родина перебралася до Києва. Ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро». У 1946р. були опубліковані її перші вірші. Провчившись деякий час у Київському педагогічному інституті, у 1952р. стає студенткою Московського літературного інституту. Незабаром виходять перші збірки. Стала однією з найактивніших учасниць шістедяситників. Збірку «Зоряний інтеграл» заборонили цензурою. Однак письменницю не арештували. Вона продовжувала писати і згодом, у 1977р, знову друкувалися твори. Отримала Державну премію України ім. Шевченка, премію фундації Антоновичів, премія Франчески Петрарки та медаль Святого Володимира. Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянська академії. У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України. Лише в період «помаранчевої революції» у 2004р. на деякий час повернулась до громадського життя. 

Творчість:

 - збірка «Проміння землі» (1957р.)

 - збірка «Вітрила» (1958р.)

 - збірка «Мандрівка серця» (1961р.)

 - збірка «Зоряний інтеграл»

 - збірка «Княжа гора»

 - збірка «Над вічними берегами вічної ріки» (1977р.)

 - роман «Маруся Чурай»

- збірка «Неповторність» (1980р.)

 - збірка «Сад нетанучих скульптур» (1987р.)

-збірка «Вибране» (1989р.)

 -роман «Записка українського самашедшого» (2011р.)