23 січня - 125 років від дня народження П.Г.Тичини (1891-1967)

"В душі я ставлю світлий парус" Павло Григорович Тичина

поет-символіст

  Поет світового масштабу; 
дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа; 
хліборобський (селянський) Орфей; 
бард Центральної Ради.

 Народився в с. Піски Чернігівської області в родині дяка. Отримав музичне виховання, грав на флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно та ін. 

  Навчався у Чернігівській духовній семінарії, потім – у Київському комерційному університеті, який не закінчив у зв’язку з революцією. 

 Працював в хорі (спочатку солістом, а потім – диригентом).

 Працював у газеті «Нова рада»(1917), у журналі «Літературний вісник»(1918-1919).

 Міністр освіти УРСР (1943–1948). Лауреат Сталінської премії (1941). Голова Верховної Ради (1953-1956). Лауреат Шевченківської премії (1962). Герой Соціалістичної Праці (1967). 

  Перший вірш «Блакить мою душу обвіяла» у 1907 р.

У 1911 р. після прослухання вірша Тичини «Розкажи, розкажи мені, поле..» Коцюбинський заявив: «Серед нас справжній поет».

Вірші:

•   1912 р. «Ви знаєте, як липа шелестить»
•   1914 р. «Арфами, арфами»
•   1915 р. «О, панно Інно..»
•   1918 р. «Золотий гімн»
•   1918 р. «Пам’яті 30» (присвячений бою під Крутами)
•   1919 р. «Революційний гімн»
•   1933 р. «Партія веде»

З другої половини 1920-х р. змушений був писати на замовлення партії влади.

Збірки:

•    1918 р. «Сонячні кларнети»
•    1920 р. «Плуг»
•    1920 р. «Замість сонетів і октав»
•    1921 р. «В космічному оркестрі»
•    1924 р. «Вітер з України»

Створив унікальний кларнетизмний стиль.

 Почавши поетичну творчість уже за чернігівського періоду, Тичина в атмосфері Києва першого року державного відродження України закінчив першу свою книгу поезій «Сонячні кларнети» (1918, фактично вийшла в 1919), в якій він дав своєрідну українську версію символізму, створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву — «кларнетизм». Кларнетизм — це світоглядна естетична концепція П. Тичини, унікально виражена за допомогою поетичних засобів (асонанс, алітерація, епітети, метафори).      Перебуваючи в центрі революційних подій, Тичина написав книгу. Тому, що він стояв тоді понад партійними ідеологіями, йому вдалося дати в «Сонячних кларнетах» автентичний естетичний відбиток відродження своєї країни.

Відзнаки

• Лауреат Сталінської премії (1941).
• Лауреат Шевченківської премії (1962).
• Герой Соціалістичної Праці (1967).
• Кавалер п’яти орденів Леніна,
• Кавалер двох орденів Трудового Червоного Прапора.

Переклади

  Тичина самотужки досконало опанував майже двадцять іноземних мов, а зокрема — вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську. Дав з них цінні поетичні переклади. Весь той світ пізнання гармонійно вливався у творчість і доповнював поетичний геній Павла Тичини. Збереглися переклади Павла Тичини на українську мову з сорока мов світу.

 Крім поезії, Тичина робив численні переклади (Олександр Пушкін, Євген Абрамович Баратинський, Олександр Блок, Микола Тихонов, Микола Ушаков, Янка Купала, Якуб Колас, «Давид Сасунський», О. Ованесян, О. Туманян, Акоп Акопян, Ілля Чавчавадзе, А. Церетелі, К. Донелайтіс, С. Неріс, А. Венцлова, I. Вазов, Христо Ботев, Л. Стоянов, Нікул Еркай та ін.).

  Помітне місце серед них посідають також публіцистика, літературознавча есеїстика (книжки «Магістралями життя», «В армії великого стратега», посмертно видані «З минулого — в майбутнє», «Читаю, думаю, нотую») і досить об’ємні матеріали щоденниково-мемуарного характеру (видання 1981 року «З щоденникових записів» та інші).

 У творчості Тичини поєднані символізм 20 століття і бароко 17 століття.