Інформаційна хвилина: "Герої Крути - первоцвіт української державницької ниви."

  Тривалий час подробиці Крутянського бою залишалися невідомими і скоріше нагадували міф: проти багатотисячного більшовицького війська український уряд безжально кинув необстріляну молодь – студентів та гімназистів. Вони хоробро билися, але всі загинули у нерівному бою. І лише через багато десятиліть після виявлення окремих документів і публікацію численних спогадів з’явилася можливість відтворити обставини бою.

 Проти «червоної чуми»

  29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути, що між Бахмачем та Ніжином, зійшлися в бою загін революційних військ більшовицької Росії, який наступав на Київ й захистники УНР. З українського боку боєм керував сотник армії УНР Аверкій Гончаренко. Участь у ньому брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових Стрільців (разом понад 500 вояків і 20 старшин). На озброєнні вони мали 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – звичайна артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі, гвинтівки.

   На думку історика, більшовики прагнули запобігти союзу України і Дону, бо «союзники не тільки відрізали завойовану більшовиками Центральну Росію від кавказької нафти, українського і донського хліба, донецького вугілля, що було загрозою, якої дуже боялися більшовицькі лідери; це були ще й дві найбільш опірні щодо більшовизму країни, з живучими індивідуалістичними традиціями серед населення, з власними урядами й адміністрацією, численною армією тощо. Тому Україна й Дон стали першими жертвами більшовицької експансії на окраїни колишньої Російської імперії»

   Отже, не варто перебільшувати сили більшовизму. Л.Гарчева вважає, що коли «багато радянських і українських зарубіжних істориків твердить, що Центральна Рада не мала надійних збройних сил і крім загону юнаків під Крутами її нікому було захищати», то «очевидно, що вони не читали не лише газет України за грудень 1917 – лютий 1918 рр., а й «Записок» Антонова-Овсієнка, які свідчать про великий розмах збройної боротьби в усіх губерніях України». І далі дослідниця наводить такі дані: за три місяці війни «відбулося щонайменше 200 боїв і збройних сутичок між військами Ради і Раднаркому» 26. Проте, поза всяким сумнівом, Центральна Рада відчувала серйозні труднощі із організацією відсічі ворогу. 
   Річ у тім, що у Києві нараховувалося до 20 тис. військ, але частина з них під впливом більшовицької пропаганди оголосила нейтралітет і не брала участі у боротьбі. У критичний момент опорою української влади стали загони вільного козацтва, Гайдамацький кіш Слобідської України С.Петлюри, Галицький курінь українських січових стрільців Є.Коновальця, полк ім. К.Гордієнка, під командуванням В.Петрова та декілька інших невеликих за численністю частин. 
   На заклик Центральної Ради стати на захист батьківщини відгукнулася паиріотично налаштована молодь. 18 січня 1918 р. на зборах студентів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було оголошено запис добровольців до студентського куреня ім. Січових Стрільців. 

До куреня записалося понад 200 юнаків. Їх зібрали у казармах Костянтинівського військового училища на Печерську, де студенти і гімназисти пройшли початкову військову підготовку. 

Бій розпочався вранці (о 9-ій годині – уточнює Б.Мартос) і продовжувався до вечора: став стихати десь о 7-ій годині, коли стемніло. Нападали більшовицькі війська, які рвалися до Києва, українці відбили декілька атак. Обидві сторони зазнали значних втрат.

  Особливої трагічності бою під Крутами надала одна обставина: чота (взвод) студентської сотні, відступаючи у сутінках, заблукала і потрапила у полон. 27 студентів і гімназистів були розстріляні. Під час слідства над М.Муравйовим у квітні – травні 1918 р з’ясувалося чимало фактів, які засвідчували його надзвичайну жорстокість. Певною мірою вона лякала навіть «своїх».

Загальні втрати українського війська склали до 250 вояків і 10 старшин, але треба відзначені, що до переліку увійшли не тільки убиті, а й поранені, полонені і зниклі безвісти. З них Студентська Сотня втратила понад 70 чоловік: 27 розстріляних, 10 – 12 убитих у бою, 35 – 40 поранених 36. 
   Так можна у загальних рисах описати хід бою сухою мовою фактів. На жаль, і сьогодні вони мало відомі широкому загалу. 
  Постає закономірне питання: чи були доцільними ці втрати, чи мав бій позитивні наслідки, як він позначився на ході й наслідках війни? 
  Видатний український поет, колишній старшина армії УНР Є.Маланюк стримано, але виважено й об’єктивно писав про воєнно-політичні результати бою: “Керував усім молодий сотник, що дістав з Києва певне стисле завдання, яке він і виконував як тактичну задачу, – перешкодити рухові ворожих військ на лінії Бахмач – Ніжин

   Стисло історичне значення бою під Крутами можна охарактеризувати словами відомого історика В.Верстюка. На запитання журналістки: «Бій під Крутами, на вашу думку, – це подвиг чи трагедія?», він відповів: «Думаю, що це оптимістична трагедія. Сьогодні ми подаємо цей бій бій як унікальне явище. Тоді ж таких локальних боїв було багато. Просто бій під Крутами став найбільш відомим, бо серед його учасників було багато знаних осіб, зокрема, брат міністра закордонних справ уряду УНР Олександра Шульгіна. Коли Центральна Рада повернулася у березні 1918 року, відбулося перепоховання, і весь пафос боротьби припав на Крути. Нині День пам’яті героїв Крут – це данина пам’яті всім полеглим» 45.