четвер, 12 травня 2016 р.

15 травня "День пам'яті жертв політичних репресій"

 Інформаційна хвилина: " У світі воскреслої правди."
     Наприкінці 1920-х рр. більшовицький режим зіткнувся з новими викликами у внутрішній та зовнішній політиці. У Кремлі склалося тверде переконання, що внутрішні негаразди у поєднанні з низкою криз у міжнародних відносинах послаблюють позиції СРСР. Тому у вищих ешелонах влади було вирішено провести кілька відкритих політичних процесів, скерованих на залякування суспільства, тобто реалізацію політики терору.
    Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізацію в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячів культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історичної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування інакомислячих. Значна частина української інтелігенції загинула в сталінських тюрмах і концтаборах. Вражений арештами своїх друзів, трагічно закінчує своє життя М. Хвильовий. 
     У Києві відбувся суд (13-15 грудня 1934 р.) над учасниками об'єднання українських націоналістів — організації, що начебто мала на меті повалення радянської влади шляхом терористичних актів, шкідництва та диверсій. Розглядалися справи 37 осіб, 28 з яких були засуджені до розстрілу, інші — на 8-10 років ув'язнення. Серед них — громадський діяч, журналіст із Західної України Бачинський Ю., письменник Крушельницький А.та його сини Іван і Тарас, письменники К, Буревій, Г. Косинка та інші.
     У березні 1935 р. відбувся новий процес, тепер уже у справі «боротьбистів», за яким О. Полоцький, Ю. Мазуренко, Г. Епік, О. Ковінька та інші колишні члени УКП (боротьбистів) звинувачувалися у підривній роботі проти КП(б)У, підготовці терористичного акта щодо Сталіна тощо. Усі 17 осіб, які проходили за процесом, у тому числі й М. Куліш, який ніколи не належав до партії боротьбистів, були засуджені до позбавлення волі строком на 7-10 років. У 1937 р. більшість з них була розстріляна.

        У 1936 р. «за участь у контрреволюційній троцькістській організації» був заарештований Ю. Коцюбинський — син відомого українського письменника М. Коцюбинського, член першого українського радянського уряду. Його засудили до заслання строком на 5 років, але вже наступного року розстріляли. Усього за 1936 р. в Україні було «викрито» до 10 «троцькістських організацій».
      Усього в Україні з 1930 по 1941 рік було «розкрито» більше 100 різних «центрів», «блоків», «організацій». За сфабрикованими справами розстріляно сотні тисяч людей. Репресовано багато видатних діячів культури: письменника Остапа Вишню, режисера, засновника театру «Березіль» Леся Курбаса, засновника школи монументального мистецтва Михайла Бойчука, письменників Миколу Куліша, Олександра Досвітнього та інших, (до 500 українських письменників).                             Раніше на уроках української літератури не вивчали життя і творчість письменників, які підіймали у своїй творчості ідею національного визволення України.  Репресій зазнали 97 із 193 членів спілки письменників України, створеної у 1934 році. Серед них М.Зеров, Л.Гомін, М.Куліш та інші.                     Деякі з письменників, котрим пощастило вижити (П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, П.Панч, Ю.Яновський та ін.), змушені були пристосовуватися до нових умов, ставати на шлях конформізму.                                                                                                            Найбільше втрат у часи сталінських репресій зазнало красне письменство. Поплатилися життям за свої погляди Микола Хвильовий, Володимир Свідзинський, Валер'ян Підмогильний, Микола Куліш, Микола Зеров, відбули страшну каторгу Остап Вишня, Володимир Гжицький, змушені були йти на поступки тоталітаризму Павло Тичина, Олександр Довженко, Володимир Сосюра, Максим Рильський, Петро Панч та ін.                                                                                                                                                 "Розстріляне відродження" - це літературно-мистецьке покоління 20-х - початку 30-х рр., яке дало високохудожні твори у галузі літератури живопису, музики, театру і яке було знищене більшовицьким тоталітаризмом. Українська творча інтелігенція 20-х рр. вперше за останні 300 років зробила героїчну спробу підвестися з колін, випростатися і гідно явити перед світом свою культуру. Роздратована стійкістю опору, Москва пустила в хід найганебніші засоби. "Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання і ми його виконаємо: кого не поставимо - перестріляємо", - так сформулював завдання комуністичної партії один із її вірних членів. Результати відомі - з 259 україн-ських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938р. друкувалися тільки 36 (своєю смертю померли лише 7 письменників). За приблизними підрахунками Юрія Лавриненка, одного з небагатьох діячів українського відродження, якому вдалося виїхати на Захід (йому належить термін "розстріляне відродження"), у 30-х рр. було винищено 80% творчої інтелігенції.

Немає коментарів:

Дописати коментар