Свято слави, свято честі, свято Перемоги!

70 років з дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945!

 Вже довгі роки День Перемоги відзначають усі без винятку громадяни України та інших країн колишнього СРСР. Але чи багато ми знаємо про свято?                                                                               

   Свято, яке, ми дуже на це сподіваємося, ще довгий час буде нагадувати молодим поколінням про страшні дні війни і героїзм радянських солдатів.                                                                                 
  День Перемоги — державне свято в Україні та низці країн, що входили до складу СРСР. Відзначають 9-го травня — у день, коли 1945 року СРСР та союзники здобули перемогу над Третім Рейхом у німецько-фашистсько-радянській війні.                                                   
  Німецько-радянська війна — збройний конфлікт між Німеччиною та СРСР, що тривав з 22 червня 1941 року по 9 травня 1945 року. В німецькій історіографії отримала назву Східного фронту, а в радянській — Великої Вітчизняної війни. У конфлікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія. В українському законодавстві День Перемоги визначається як день «пам'яті безсмертного подвигу народу — переможця над фашизмом, всенародної пам'яті про його боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини». День Перемоги спочатку відзначали у СРСР і країнах Варшавського договору. Після розвалу Радянського Союзу 9 травня відзначають як державне свято в Україні, Росії та низці інших країн колишнього СРСР.

  Пізно увечері 8 травня 1945-го року у передмісті Берліна акт про повну і беззастережну капітуляцію Німеччини підписав генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, пізніше повішений за вироком міжнародного трибуналу. На той момент Гітлер уже покінчив життя самогубством, деякі нацистські ватажки, зокрема, Гітлер, тікали на захід, щоб здатися в полон англо-американським військам. З боку Червоної Армії документ про капітуляцію Німеччини був підписаний без згоди ставки Сталіна. Тому Сталін започаткував святкування Дня Перемоги в СРСР на 9-те травня, на день пізніше, ніж святкування Дня Перемоги у решти країн антигітлерівської коаліції. 8 травня 1945 року вийшов Указ Президії Верховної ради СРСР, де сказано, що 9 травня — «Свято Перемоги» та неробочий день. Відповідні декрети видали також уряди інших комуністичних країн Східної Європи.       

   Наприкінці 1940-х років Сталін скасував святкування цього дня. З огляду на перемогу у війні, весь народ, особливо фронтовики, очікували на пом'якшення сталінського режиму, чого Сталін робити не збирався. Відновили ж його святкування лише після того, коли за часи хрущовської відлиги, народ дихнув трохи вільніше і зажив заможніше, вже в часи раннього Брежнєва.

  У Радянському Союзі День Перемоги був оголошений неробочим днем Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1965 року як «Свято Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

  У 1991 році до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР були внесені зміни: в переліку святкових днів 9 травня було зазначено як «День Перемоги». 

Отже, незважаючи на те, що деякі військові операції тривали і після 9 травня 1945 року, саме цей день вважається днем поразки нацистської Німеччини. Чому обрана саме ця дата? Все просто. 9 травня 1945 року була підписана капітуляція Німеччини і всі її війська зобов'язані були скласти зброю. Але на ділі далеко не всі військові загони Третього Рейху вчинили саме так. Виною тому було небажання деяких представників німецького офіцерського складу закінчувати службу в полоні. А ще — банальне відсутність зв'язку, що призвело до дезінформації та подальшим жертвам з обох сторін. Так чи інакше, 9 травня — офіційна дата капітуляції Німеччини, і це офіційний факт. Що цікаво, у західних країнах прийнято відзначати закінчення Другої світової війни в Європі 8 травня, оскільки по центральноєвропейському часі саме тоді (22:43) було підписано акт про капітуляцію. Напевно, подібний розподіл й на краще — у пострадянських країнах та країнах Заходу відзначають трохи різні свята (там він називається Victory in Europe Day — День Перемоги в Європі). На Заході першорядне значення має участь їх військ в загальній перемозі, в той час як в наших країнах згадують про героїзм радянських солдатів, що віддали життя за майбутнє своєї країни і своїх дітей.

  Перше повноцінне святкування на честь перемоги у Великій Вітчизняній війні відбулися лише 24 червня 1945 року, хоча ще до цього по радіо було оголошено про те, що 9 травня оголошується офіційним Днем Перемоги. Початок знаменної події, яке увійшло в світову історію, ознаменувався парадом, командував яким Костянтин Рокоссовского. Приймав же парад Георгій Костянтинович Жуков, один із найзнаменитіших військових командувачів 20 століття. Закінчився парад знаменитим виходом 200 знаменостей, кожен з яких кинув прапор німецького війська до мавзолею, тим самим продемонструвавши остаточність і масштабність перемоги радянської армії та радянського народу. В інших містах на честь великої дати були проведені святкові вечірні салюти.         

  Волею долі такий варіант святкування Дня Перемоги протримався недовго. В 1947 році це знамените свято було визнано звичайним робочим днем, що автоматично відміняло паради та інші масштабні заходи. Якщо вірити деяким документам, керівництво країни вважало, що втомлений від війни народ повинен був хоча б трохи призабути криваві події тих жахливих п'яти років. І лише у 1965-му, в рік двадцятирічного ювілею перемоги радянських військ, день 9 травня був відновлений в правах загальнонародного свята. У багатьох регіонах проходили власні паради, а завершувався день звичним  салютом.        

  Варто згадати про всіх тих, хто захищав нашу країну в ті страшні роки. Точних даних про загиблих немає до цього часу, а приблизні цифри жахають. Різні історики називають цифри від 15 і до 28 мільйонів жертв тільки з боку військових, не кажучи вже про неймовірні кількості мирних жителів. Але зараз вже не настільки важливо, скільки людей загинуло під час Великої Вітчизняної війни, тим більше, що точної інформації не буде ніколи. 

    Набагато важливіше пам'ятати про це свято не лише як про зайвий вихідний день, а як про День Перемоги 9 травня.

    



 З Днем Перемоги!

Дорогами Великої Вітчизняної війни.  

Чайковський А. С. Невідома війна: (Партиз. рух в Україні 1941-1944 рр. мовою документів, очима історика.). К.: Україна, 1994 — 255 с. 

  Ця книга доктора історичних наук А. С. Чайковського присвячена рухові Опору на окупованій фашистами території України в роки Великої Вітчизняної війни. Побудована на свіжовіднайдених документальних матеріалах та архівних:  джерелах, вона висвітлює широкий аспект проблем «малої війни», замовчуваних майже півстоліття, а також роль і місце партизанського руху в розгромі загарбників.

Україна в Другій світовій війні:погляд з ХХІ ст. / Історичні нариси.Кн.1.-К.:Наукова Думка, 2011-732 с.

 У виданні висвітлюється широке коло питань одного з найбільш драматичних періодів історії України — періоду Другої світової та Великої Вітчизняної воєн. На основі критичного аналізу вже опублікованих матеріалів і нових масивів джерел, більшість з яких вперше вводиться до наукового обігу, подається сучасне бачення мобілізаційних і режимних заходів радянського керівництва, стратегічних і фронтових операцій на території України, політики німецької окупаційної влади, повсякденного життя цивільного населення в умовах нацистського режиму, боротьби партизанів та підпільників у тилу нацистських окупантів, діяльності самостійницьких інституцій, становища військовополонених, суспільно-політичних та соціокультурних процесів воєнної доби, стану радянської економіки в роки війни та у відбудовний період, з'ясовуються також долі жертв нацистських переслідувань, демографічні втрати українського народу в роки війни.

Україна в Другій світовій війни: погляд з ХХІ ст. / Історичні нариси. Кн2.-К.: Наукова Думка, 2011. - 941 с.

   У виданні висвітлюється широке коло концептуальних питань одного з найбільш драматичних періодів історії України — періоду Другої світової та Великої Вітчизняної воєн. На основі критичного аналізу вже опублікованих матеріалів і нових масивів джерел, більшість з яких вперше вводиться до наукового обігу, подається сучасне бачення мо-білізаційних і режимних заходів радянського керівництва, стратегічних і фронтових операцій на території України, політики німецької та румунської окупаційної влади, повсякденного життя цивільного населення в умовах нацистського режиму, боротьби партизанів та підпільників у тилу нацистських окупантів, діяльності самостійницьких інституцій, становища військовополонених, суспільно-політичних та соціокультурних процесів воєнної доби, стану радянської економіки в роки війни та у відбудовний період, з'ясовуються долі жертв нацистських переслідувань, демографічні втрати українського народу в роки війни.

Архіви окупації. 1941-1944 / Держ. ком. архівів України; Упоряд. Н. Ма-А87 ковська.- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006.- 872 с: іл. -(Більше не таємно; Т. І).

 У книзі вперше представлено інформацію про так звані «окупаційні фонди» державних архівів України. Понад півстоліття цей потужний документальний масив був здебільшого засекреченим і недоступним для дослідників. Тож його публікація слугуватиме розширенню джерельної бази дослідження історії Другої світової війни на українських землях, відкриє нові можливості для глибшого і детальнішого вивчення нацистської окупаційної політики, усіх сфер життя населення на окупованій території. Книга стане в пригоді не лише історикам-науковцям, студентам, аспірантам та викладачам гуманітарних навчальних закладів, а й усім, хто не байдужий до минулого та майбутнього України.

Маршал Жуков: Каким мы его помним / Подгот. В.С.Яровиковым. — М.: Политиздат, 1988. — 398 с.

Спогади видатних письменників та журналістів про зустрічі з маршалом на Халхін-Голі, в роки війни, матеріали до біографії, підготовані К.Симоновим, неопубліковані листи Жукова до письменника В.Соколова, літопис життя полководця роблять книгу надзвичайно цікавою та інформативно цінною.

  Кожен час має своє покликання і своїх героїв. Маємо їх і ми, українці. Незримий історичний та енергетичний зв’язок існує, є очевидним між видатними діячами українського визвольного руху княжої та козацької доби, часів української революції та Другої Світової війни, часів відродження української державності і Героями Майдану, воїнів- захисників українського Донбасу. Всі вони без винятку полягли за Україну, полягли за наше майбутнє, полягли за всіх нас. Набираймося від них міцності духу, незламності та сили задля того, щоб будувати таку Україну, про яку вони мріяли і за яку вони віддавали своє життя! У травні ми вшановуємо пам’ять тих, хто поліг на полі бою, спалених, знищених, закатованих, але не скорених.