До 110 річниці від дня народження І.Д. Черняховського

Політичний портрет 

" Солдат,генерал,дипломат"

ДВІЧІ ГЕРОЙ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 

ГЕНЕРАЛ АРМІЇ 

ІВАН ДАНИЛОВИЧ ЧЕРНЯХОВСЬКИЙ 

(16 червня 1906 - 18 лютого 1945)

Народився Іван Данилович 16 червня 1906 р. в селі Оксанино, Уманського повіту Київської губернії (зараз Уманського району Черкаської області).

Черняховський І. Д. уже в підлітковому віці добре усвідомив, що активна участь у суспільно-політичному житті громади чи виробничого колективу істотно впливає на кар’єрне зростання. У 1922р. він екстерном склав іспити за неповний курс середньої школи, вступив до лав комсомолу, а згодом його обрали до Вербівського комітету бідноти.

У 1921-1922 рр. Іван Данилович, рятуючись від голоду, перебрався до Новоросійська, де влаштувався робітником на 1-й державний це­ментний завод “Пролетар”. Черняховський І. Д. освоїв спочатку професію станкового бондаря, а потім шофера. Працюючи бондарем на заводі “Пролетар ”, став членом бюро заводського ко­мітету комсомолу.

З грудня 1922 до травня 1923 р. І. Д. Черня­ховський працював провідником вантажів 1-ї державної заготовчої контори на ділянці заліз­ниці Вапнярка - Одеса.

Служба в Червоній Армії

З вересня 1924року до жовтня 1925 р. І. Д. Черняховський був курсантом Одеської піхотної школи, до якої направлений за комсомольською путівкою Новоросійського окружного комітету комсомолу.

З жовтня 1925р. по серпень 1928р. - курсант Київської артилерійської школи.

Після закінчення артилерійської школи у вересні 1928р. І. Д. Черняховського призначили командиром взводу 17-го корпусного артилерійського полку Укра­їнського військового округу (м. Вінниця), де він проходив службу на різних по­садах:

• у червні - липні 1929 р. - тимчасово виконує обов ’язки начальника зв ’язку;
• в липні - вересні цього ж року знову обіймає посаду командира взводу;
• з вересня 1929 р. до квітня 1930 р. - помічник коман­дира батареї з політичної частини;
• з квітня до липня 1930 р .- начальник топографічного загону;
• з липня 1930 р. по травень 1931 р. - командир розвідувальної навчальної батареї.

У травні 1931 р. І. Д. Черняховський всту­пає до Військово-технічної академії РСЧА ім. Ф. Е. Дзержинського, після реорганізації якої з травня 1932 р. до листопада 1936р. - слухач командного факультету Військової академії механізації і моторизації РСЧА імені Й. В. Сталіна. Академію І. Д. Черняховський закінчив із дипломом першого ступеня.

Після закінчення академії І. Д. Черняховського призначають начальником штабу 2-го тан­кового батальйону 8-ї механізованої бригади Київського військового округу (по липень 1937р.).

З липня 1937р. до травня 1938 р. обіймав посаду командира 1-го танкового батальйону 8-ї механізованої бригади Білоруського Особливого військового округу, а з травня 1938 р. до липня 1940 р. - командира 9-го окремого легкотанкового полку Білоруського Особливого військового округу.

Атестований як “виключно добросовісний, відмінно знаючий військову справу командир, що користується діловим авторитетом”. У липні 1940 р. І. Д. Черняховського призначають заступником командира 2-ї танкової дивізії Прибалтійського Особливого військового округу.

Усього за чотири роки він з посади начальника штабу танкового баталь­йону завдяки відмінній підготовці і відданості військовій справі робить стрімку кар’єру в танкових військах РСЧА, зростає до командира танкової дивізії (з березня 1941 р.).

 

Випробування війною

Іван Данилович Черняховський розпочав війну в червні 1941 р. на посаді командира 2 8-ї танкової дивізії 12-го механізованого корпусу Прибалтій­ського Особливого військового округу (із червня 1941 р. - Північно-Західного фронту), коли йому було 35 років.

Станом на 22 червня 1941 р. особовий склад 28-ї танкової дивізії нараховував майже десять тисяч бійців та командирів, окрім того, з ’єднання І. Д. Черняховського мало у своєму розпорядженні 314 одиниць бронетехніки. Після двох боїв на кордоні 28-ма танкова дивізія втратила майже всі танки, а на початок вересня 1941 р. в її полках нараховувалось лише 552 бійці.

Окрім бойових втрат, яких зазнала дивізія Черняховського (від дій авіації та артилерії противника), були втрати через відсутність пального, запасних частин, адже значну частину техніки довелося залишити на полі бою. До того ж І. Д. Черняховський був скутий необхідністю за будь-яких умов вико­нувати накази командування, яке фактично не мало уявлення про те, що на­справді відбувається на полі бою.

Однак попри все Іван Данилович навіть за таких несприятливих умов вия­вив свої найкращі професійні командирські якості. Відомо, що “війна моторів” потребувала від воєначальників швидкої реакції. Користуючись шаховою термінологію, полководець XX сторіччя повинен опанувати мистецтво бліцу. Тому на перші ролі виходять молоді та енергійні полководці Г. К. Жуков, К. К. Рокосовський, М. Ф. Ватутін, О. М. Василевський, І. X. Баграмян, К. О. Мерецков, Л. О. Говоров, Ф. І. Толбухін, I. С. Конєв і, звичайно ж, I. Д. Черняховський.

В серпні 1941 року 28-ма танкова дивізія під керівництвом І. Д. Черняховського брала участь в оборонних битвах Північно-Західного фронту, у складі Новгородської оперативної групи - в обороні Новгорода, з 7 січня до 20 травня 1942 р. - у Демянській наступальній операції військ Північно-Західного фронту.

Незважаючи на певну парадоксальність, саме 1941 рік -рік катастрофічних по­разок і тяжких випробувань - став початком стрімкої кар’єри І. Д. Черняховського. На відміну від п’ятидесяти семи інших танкових дивізій, які входили до складу Червоної Армії станом на 22 червня 1941 р. і були розформовані влітку та восени того ж 1941 р., танкове з’єднання полковника І. Д. Черняховського проіснувало як бойова одиниця до 13 січня 1942 р., після чого було переформовано на 241-шу стрілецьку дивізію, яка згодом отримала почесне звання Вінницької і була нагороджена орденами Богдана Хмельницького і Червоної Зірки. Під час важких ар’єргардних боїв Іван Данилович виявив майстерність і вольові якості, які не залишились поза увагою командування Північно-Західного фронту. Дії 28-ї танкової (241-ї стрілецької) дивізії, яку очолював І. Д. Черняховський, були відмічені М. Ф. Ватутіним (згодом взяв активну участь у кар’єрному зростанні І. Д. Черняховського) та О. М. Василевським, які клопотали перед Сталіним про призначення Івана Даниловича командармом.

Сталін погодився зі своїми воєначальниками і незабаром, після місячного перебування на посаді командира 18-го танкового корпусу Воронезького фронту (з 15 червня до 25 липня 1942 р.), молодий ге­нерал очолив 60-ту армію того ж фронту (з 23 березня 1943 р. - Курського, з 26 березня 1943 р. - Центрального, з 6 жовтня 1943 р. - знову Воронезького, з 20 жовтня - 1-го Українського фронту).

Я к командир 18-го танкового корпусу І. Д. Черняховський уміло вів оборонні бої під Воронежем, зокрема на підступах до міста, і забезпечив умови для відходу і зайняття оборони основними силами 60-ї армії. Однак командувач армії генерал М. А. Антонюк постійно вимагав від нього дій на різних загрозливих напрямках, а Черняховський наполягав на тому, щоб основні сили корпусу використовувались масовано. На цьому ґрунті у І. Д. Черняховського виникли суперечки з командувачем фронту генералом П. І. Голіковим і командувачем армії генералом М. А. Антонюком. Після боїв за Воронеж командарм збирався вже ставити питання про звільнення Черняховсь­кого з посади, але доля розпорядилася інакше.

Командуючи 60-ю армією, І. Д. Черняховсь­кий виявив полководницький талант і нова­торський стиль. Івану Даниловичу була притаманна гнучкість мислення, постійна готовність уточнювати і змінювати рішення, за умов обстановки. Саме на посаді командувача армією І. Д. Черняховський відшліфував свій ори­гінальний почерк, який не визнавав шаблонів.

Війська під керівництвом І. Д. Черняховського брали участь у звільненні Воронежа, Касторного, Курська, Ліво­бережної України. У другій половині вересня 1943 р. війська армії вийшли до Дніпра північніше Києва, з ходу форсували його та захопили плацдарми в районах Страхолісся, Ясногірська на схід від Димера.

У листопаді 1943 - квітні 1944 рр. 60-та армія брала участь у Київській наступальній, Київській оборонній, Житомирсько-Бердичівській, Рівненсько-Луцькій, Проскурівсько-Чернівецькій наступальних операціях, їй належало важливе місце у визволенні України від німецьких загарбників. Саме воїнам 60-ї армії належить слава визволителів українських міст Глухів, Путивль, Бахмач, Ніжин, Київ, Житомир, Шепе­тівка, Тернопіль, а також тисяч містечок та сіл Правобережної та Ліво­бережної України. За бойові справи зі звільнення України 306 генералам, офіцерам і солдатам армії було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу, серед них - представники 33 національностей СРСР. Саме під час виз­волення України І. Д. Черняховського було удостоєно звання Героя Радянського Союзу та нагороджено трьома орденами - Суворова 1-го ступеня, Богдана Хмельницького 1-го ступеня та Кутузова 1-го ступеня. Командувач Центрального фронту генерал армії К. К. Рокосовський написав у нагородному листі на Черня­ховського: “Особенно смелый генерал, с большой инициативой".

Сталін давно придивлявся до молодого талановитого командарма - героя Дніпра, нестримного, спритного і, головне, розумного генерал-лейтенанта. "Хрещеними батьками" генерала І. Д. Черняховського на військовому по­прищі стали визнані воєнначальники, представники Ставки ВГК О. М. Василевський і Г. К. Жуков. Саме після тривалих консультацій із вищезгаданими воєначальниками Й. В. Сталін 15 квітня 1944 р. призначив Івана Даниловича на посаду командувача Західного, а після його перейменування з 24 квітня 1944р. - на посаду командувача 3-го Білоруського фронту. Він очолив фронт у тридцять вісім років, ставши наймолодшим командувачем фронту за всю історію Робітничо-селянської червоної армії.

Отримавши нове призна­чення, І. Д. Черняховський від­разу ж намагався згуртувати навколо себе штаб, адже прекрасно розумів, що відлагоджена робота саме штаб­них працівників - запорука майбутніх успіхів.

Найбільш повно талант І. Д. Черняховського як пол­ководця розкрився під час Біло­руської та Східно-Прусської операцій, де показав себе справжнім полководцем-новатором, спроможним при­ймати оригінальні сміливі рішення, які ґрунтувалися на фундаментальних знаннях, детальних і вивірених розрахунках і значному фронтовому досвіді. Зазвичай рішення і дії командувача фронтом ставили противника у безвихідь.

Полководчий талант І. Д. Черняховського повною мірою виявився під час Білоруської стратегічної наступальної операції “Багратіон ” 23 червня - 29 серпня 1944 р. І хоча, крім 3-го Білоруського фронту, у ній брали участь ще три фронти, на першому етапі операції його роль була особливою. Фронт діяв на правому фланзі Білоруського виступу із завданням швидкого прориву оборони противника, оточення і знищення Вітебського угруповання. Надалі фронт мав паралельно пересліду­вати противника і спільно з вій­ськами 1-го Білоруського фронту вийти до Мінська, звільнити його, замкнути кільце оточеного угруповання групи армій “Центр” на схід від міста.

Найкращим критерієм гені­альності будь-якого полко­водця в усі часи була реалізація його планів на практиці. Слід зазначити, що запропонований І. Д. Черняховським план пер­шого етапу фронтової насту­пальної операції 3-го Білоруського фронту був перевиконаний за часом. Якщо Вітебсько-Оршанську операцію планувалося провести протягом 19 діб, то реально вона була завершена 28 червня 1944 р., тобто на шостий день операції!

Упродовж цього часу було розгромлено ліве крило групи армій “Центр” (а саме 4-та армія), війська фронту просунулися на 140-150 км. До цього часу завертався розгром угруповань противника в районах Могильова, Бобруйська і Полоцька. Ворог зазнав великих втрат. У вищих ешелонах німецького керів­ництва почалася справжня па­ніка. Гітлер звільнив з посади командувача групи армій “Центр” генерал-фельдмаршала Буша. На його місце був при­значений генерал-фельдмаршал Модель. Командувач 4-ї армії ге­нерал Тіпельскірх був замінений на генерала Мюллера.

Білоруська стратегічна наступальна операція залишилася в історії видатним прикладом ефективного застосування сил і засобів фронтів і армій. Про високу ефективність можна судити за результатами операції і втрат сторін. Під час проведення операції (67 діб) незворотні втрати радянських військ становили всього 7,6%. До них у той час зараховували вбитих і тих, хто помер від ран, полонених і зниклих безвісті, поранених і тих, які перебували у медсанбаті понад 10 діб, тих, які потрапили у шпиталь, незалежно від терміну перебування в ньому. У той же час противник тільки полоненими втратив більш ніж 20% особового складу.

Саме в ході Білоруської та Східно-Прусської операцій І. Д. Черняховський виявив неабиякі здібності до ведення швидкоманеврових і мобільних бойових дій. Індивідуальний стиль І. Д. Черняховського це, насамперед, передбачення, спроможність швидко оцінювати обстановку, особліиво під час наступальних операцій, неприйняття дій за шаблоном, смілива від­мова від раніше спланованих рішень, які мо­жуть поставити під загрозу успіх операції і призвести до значних втрат особового складу. А ще почуття гідності і спроможність відстоювати власну позицію. Він не цурався також вивчати во­єнне мистецтво противника, щоб запозичити і пізніше застосувати найбільш вдалі способи і тактичні прийоми ведення операції. Постійний пошук слабких місць у бойових порядках противника, швидке масування на ключових напрямах наступу та маневрування ударними угрупованнями відрізняло І. Д. Черняховського від інших воєначальників радянської школи.

Під час Великої Вітчизняної війни були вбиті й померли від ран 223 радянські ге­нерали, безвісти зникли 50, потрапили в полон 88 осіб. Серед високопоставлених генералів загинули: командувач Південно-Західного фронту, Герой Радянського Союзу генерал-полковник М. Кирпонос, командувач 1-го Українського фронту генерал армії М. Ватутін, а також командувач 3-го Білоруського фронту, двічі Герой Радянського Союзу генерал армії І. Черняховський.

Історія не оперує фактами, яким не дано було здійснитися. Та відомо, і досить імовірно, що на двічі Героя Радянського Союзу генерала армії І. Черняховського був готовий наказ про присвоєння йому звання Маршала Радянського Союзу. Сталін повинен був підписати наказ 19 лютого. Старанний ад’ютант навіть пришив на парадний мундир нові погони.

На жаль, рано і трагічно обірвалося життя Івана Даниловича. 18 лютого 1945 р. він був смертельно поранений неподалік міста Мельзаку у Східній Пруссії (нині Польща). Того ж дня помер і 20 лютого 1945 р. похований у місті Вільно (Вільнюс). 19 листопада 1991 р. перепохований на Новодівочому кладовищі у Москві.

Офіційно прийнята версія загибелі: 18 лютого 1945р. генерал арміїІ. Д. Черняховський об’їзджав на легковій машині розташування військ на передовій. З ним були ад’ютант, ра­дист, охоронець і машина супроводу з п’ятьма автоматниками. На околиці міста Мельзак несподівано пролунав вибух випадкового снаряда. Уламок пробив задню стінку машини, спинку переднього сидіння, пронизав ліву верхню частину спини генерала і застряг у при­ладовому щитку. Більше жодна людина не постраждала.

Ратний труд Івана Даниловича Черняховського був відзначений чотирма орде­нами Червоного Прапора (16.01.1942, 03.05.1942, 04.02.1943, 03.11.1944), двома орденами Суворова 1-го ступеня (08.02.1943, 11.09.1943), орденом Кутузова 1-го ступеня (29.05.1944), Богдана Хмель­ницького 1-го ступеня (10.01.1944) та ба­гатьма медалями.

Двічі заслуги видатного полководця були відзначені найвищою нагородою Ра­дянського Союзу:

Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра та проявлений особистий героїзм генерал-лейтенанту Черняховському Івану Даниловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Ле­ніна та медалі “Золота Зірка";

Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29 липня 1944 року генерал армії Черняховський Іван Данилович нагороджений другою медаллю “Золота Зірка”.

Постать І. Д. Черняховського у спогадах соратників

Серед численних спогадів соратників Івана Даниловича спільним є те, що всі вони характеризували його як керівника, який завдяки своїм простоті та товариськості згуртовував навколо себе людей, створював творчу атмосферу.

Важливою запорукою успіхів І. Д. Черняховського варто визнати також його намагання довести завдання до безпосередніх виконавців. Це на­магання прослідковувалось у нього протягом всієї служби. Для нього не існувало дрібниць. Як свідчили очевидці його службових нарад, він постійно наголошував, що за промахи під час навчального процесу на війні доведеться розплачуватися життями людей.

Колишній начальник Черняховського, а пізніше і його колега — маршал від­разу двох країн (Польщі та Радянського Союзу) К. К. Рокосовський згадував: “Знакомясь с войсками 60-й армии, переданной нам с Воронежского фронта, я внимательно приглядывался к генералу И. Д. Черняховскому. Это был за­мечательный командующий. Молодой, культурный, жизнерадостный. Изумительный человек! Было видно, что в армии его очень любят. Это сразу бросается в глаза. Если к командарму подходят докладывать не с дрожью в голосе, а с улыбкой, то понимаешь, что он достиг многого”.

Досить цікаві свідчення про I. Д. Чер­няховського є в спогадах М. С. Хрущова. Восени 1943 р. під час наступу на Київ член Військової ради 1-го Українського фронту генерал-лейтенант М. С. Хрущов разом із командувачем фронту генералом армії М.Ф. Ватутіним відвідав розташу­ вання 60-ї армії “Разом із генералом Ва­тутіним поїхали до 60-ї армії. Мені хотілося познайомитися з її командувачем генералом Черняховським. Дуже вже багато уваги він до себе привертав. Чутки, що доходили до мене, свідчили про те, що це дуже перспективна людина і молодий ще за віком генерал... Він справив на нас враження своєю розумною доповіддю, яку зробив зі знанням обстановки, викликавши до себе симпатію. Наступати? Він знав, коли наступати! Наказ було віддано, і він старанно готувався до наступу, причому досить категорично сказав, що час, який йому дали для підго­товки, його не влаштовує, треба б іще днів три. Ватутін скипів і почав доводити, що наказ треба поважати й виконувати. Ну, бачу я, що він просто не слухає Черняховського, і кажу: “Миколо Федоровичу, нехай він нам доповість, нащо йому потрібні три дні? ”. І бачу, що в Черняховського теж очі вже засяяли, і що він теж може проявити свій характер. “А от, - відповідає, - чому. У мене роти мають таку кількість солдатів. Запасний полк перебуває на такому-то на­прямку. Зараз він на марші, прибуде ось тоді. Поповнення я зможу дати в роти, що наступатимуть, буквально ввечері напередодні наступу. А вранці - насту­пати. Командири рот зовсім не познайомляться з людьми, яких вони одержать. Не обнюхаються між собою солдати, а командир не лише не вивчить новачків, а й навіть не познайомиться з ними. Як же можна так наступати? Можна лише людей втратити і не виконати завдання. Дайте мені три дні. Прийдуть люди. Я з ними попрацюю і тоді буду впевнений, що виконаю завдання, зламаю опір противника, розгорну наступ у напрямку, зазначеному в наказі”.

Я: “Давайте-но зробимо перерву в роботі, відпочи­немо”... Відійшли з Ватутіним убік. Кажу: “Миколо Федоровичу, дамо йому ці три дні! Зателефонуємо Сталіну, я впевнений, що Сталін із нами погодиться...”

Маршал О. М. Василевський: “Хорошее знание войск, многообразной и сложной техники, умелое использование опыта других, глубокие теоретические знания позволили ему отлично управлять войсками, ре­шать сложнейшие задачи... Он чутко прислушивался к мнению подчинённых. Смело использовал всё новое и полезное в обучении войск и организации боя... Был строг и требователен, но ни­когда не позволял себе унижать достоинство человека”.

Маршал І. X. Баграмян: “Широкий военный кругозор, высокая общая и профессиональная культура, необычная работоспособность и богатый опыт обуче­ния и руководства войсками позволили ему быстро оценить обстановку, верно определить главное, необходимое для принятия рациональных решений. Он часто появлялся там, где обстановка была наиболее сложной. Одним своим присут­ствием Черняховский вселял в сердца воинов бодрость и веру в успех, умело направлял их энтузиазм на разгром противника”.

Це про нього пізніше напише Пауль Карель, учасник війни, колишній солдат вермахту, автор відомого, багаторазово перевиданого в Європі й Америці, а в СРСР забороненого документального бестселера “Східний фронт ”: “Генерал-полковник Иван Данилович Черняховский, командующий 3-м Белорусским фрон­том, был одним из самых одаренных советских генералов. Не седовласый воин, состарившийся на службе революции, а че­ловек нового поколения, лишьтридцати восьми лет. Смелый боевой командир, страстно ин­тересовавшийся современным оружием и техническими дости­жениями. По характеру - иде­альный тип для советской системы командования, основанной на сотрудничестве командующего, началь­ника штаба и члена Военного совета, так называемой коллективной системы”.