Радзієвський Олексій Іванович народився в селянській сім'ї 13
серпня 1911 року в м. Умані Черкаської області. З 14 років почав трудову
діяльність на цегляному заводі, поєднуючи роботу з навчанням. У 1929 році
вступає в кавалерійську школу, по закінченню якої у 1931 році був призначений
командиром взводу кавалерійського полку. У тому ж році був прийнятий в члени
Комуністичної партії Радянського союзу. У 1938 році закінчує Воєнну Академію
імені М. В. Фрунзе, і отримує диплом з відзнакою. Перед початком Великої Вітчизняної війни закінчує
Військову Академію Генерального Штабу.
На фронтах Великої Вітчизняної війни − з липня 1941 р. Був начальником штабу 53-ї (потім 4-ї гвардійської) кавалерійської дивізії на Західному і Південно-Західному фронтах. Брав участь в оборонних боях під Москвою, а потім у контрнаступі військ Західного фронту в битві за Москву. З грудня 1941 р. − начальник штабу 2-го гвардійського кавалерійського, а з липня 1942 р. − начальник штабу 1-го гвардійського кавалерійського корпусів, у складі останнього брав участь у боях під Харковом, на Сіверському Дінці, у форсуванні Дніпра, а також у визволенні Києва, Житомира та інших міст.
З лютого 1944 р. генерал-майор О. І. Радзієвський обіймав посади начальника штабу 2-ї танкової армії на 2-му Українському фронті. Армія прославила свої прапори в Умансько-Батошанській наступальній операції в березні− квітні 1944 р., ефектно завершила звільнення Правобережної України (за 20 днів армія з безперервними боями пройшла понад 240 км). Йому довелося планувати дії армії й особисто брати участь у бою за визволення свого рідного міста − Умані. Влітку 1944 р. бився в Білоруській стратегічній операції у складі 1-го Білоруського фронту, в якому разом із армією воював до кінця війни.
У липні 1944 р., після важкого поранення командувача армії генерала С. І. Богданова, О. І. Радзієвського було призначено виконувачем обов’язки командувача армії. У листопаді 1944 р. за масовий героїзм особового складу та вмілі дії командування 2-га танкова армія отримала гвардійське звання і стала іменуватися 2-ю гвардійською танковою армією. Після повернення генерала Богданова в діючу армію, з 8 січня 1945 р. О. Радзієвський − знову начальник штабу 2-ї гвардійської танкової армії. В останній рік війни добре проявив себе у Вісло-Одерській, Східнопомеранській і Берлінській операціях. У складі 2-ї гвардійської танкової армії брав участь у визволенні польських міст Люблін, Сєдльце, Лукув, Варшава та ін., у штурмі Берліна.
З липня 1952 р. О. І. Радзієвський командував військами Туркестанського військового округу, з квітня 1953 р. обіймав посаду начальника бронетанкових і механізованих військ Збройних сил СРСР, з травня 1954 р. командував військами Одеського військового округу.
Нагороджений двома орденами Леніна, шістьма орденами Червоного Прапора, двома орденами Суворова 1-го ступеня, орденами Кутузова 1-гоступеня, Суворова 2-го ступеня, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, іноземними орденами.
Похований у Москві на Новодівичому кладовищі.
Немає коментарів:
Дописати коментар