Уманська бібліотека-філія №6: 160 років від Дня Народження Івана Франка(27 серпня 1856

160 років тому народився видатна особистість, український майстер пера Іван Франко. Іван Франко – одночасно артефакт українського народу й звичайна Людина. Численні кохання, три арешти, багато люблячих дітей, популярність на всю Галичину й Наддніпрянську Україну – все це слугувало крилами письменника, які інколи тягарем тягнули Каменяра донизу.
Непохитний воїн духу, каменяр, революціонер, на перший погляд-людина міцного душевного гарту, залізної волі, яка затисла в твердий кулак усякий вияв ніжного почуття.

Тричі мені являлась любов...

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твоє лице,

Чогось мов щастя й волі серце прагне...

Нещасливе кохання видобуло з його душi трагiчнi вiршi збiрки "Зiв'яле листя".
Тричi вiн кохав, i тричi не знаходив вiдповiдi й розумiння. "Тричi менi являлася любов", – пише поет.
Насправді любов Франкові являлася значно частіше. Василь Щурат – один із його перших біографів і молодших товаришів з часів навчання у Відні – склав список «Любок Франка». Окрім найпершої і найбільшої любові Ольги Рошкевич, тут фігурують її рідна сестра Михайлина, шкільні учительки Ольга Білінська та Юлія Шнайдер (знана за своїм літературним псевдонімом як Уляна Кравченко) та Франкова пізня пасія Ася Шехович. Найбільшими «відкриттями» в цьому списку є дружина його приятеля Болеслава Вислоуха Марія та перша галицька феміністка Наталя Кобринська. Насправді й цей список неповний. У ньому бракує щонайменше ще чотирьох імен. Франкова часта закохуваність була пов’язана з його творчістю. Щурат записав такий діалог між Кобринською і Франком:
– Ви в мені любитесь?
– Я не тільки у Вас, але в багатьох. Мушу, щоб писати любовні поезії.

Перше кохання

Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. Спочатку Іван Франко навіть не знав, як з нею поводитися. А ще думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично. Відтак перші листи до неї писав німецькою мовою.
Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь. Однак невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештувавши Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув в ув’язненні. Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з’являтися в їхньому домі.
Хоч напередодні двадцятирічний Франко уже офіційно попросив у батьків Ольги її руки і, незважаючи на те, що мужчина в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою лише у 24 роки, пропозицію було прийнято. Щоправда, була умова: Іван та Ольга вважатимуться зарученими, але весілля справлять лише тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду.
Попри заборону зустрічатися, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися. Ольга Рошкевич теж кохала Франка. Її останнім проханням було, щоб листи від Франка поклали їй у труну, під голову – як найдорожчий скарб її життя.
Коли 1879 року Іван Франко сів до тюрми за соціалізм, в очах добропорядних галичан його кохана Ольга Рошкевич була скомпрометована. І тут її руки попросив священик Володимир Озаркевич. З його боку то була жертва: він знав про любов Франка та Ольги, й, по суті, брав її заміж, щоб вона могла вільно бачитися зі своїм коханим.

Писав сам собі листи

Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка – це його кохання до шляхтянки Целіни Журавської. Дівчину він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин – вона сиділа за касовим віконцем, бо працювала на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав.
Але це не допомогло. Гордовита красуня не могла покохати «русина» з рудим волоссям у вишиваній сорочці, з простими манерами. Ця невзаємна любов мучила Франка багато років. Схиляючись перед своїм ідеалом, поет писав: «Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!»

Жінка ,котра була поруч...

"З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого, ну та дарма, судженої конем не об'їдеш".
Іван Франко ніяк не міг знайти собі наречену в Галичині, хоч мав уже тридцять років. По-перше, ставив високу планку – мала бути українкою, мати вищу освіту та ще бути принадною, а по-друге, іти за Франка, який то з тюрми, то в тюрму, дівчата не особливо прагли. Життя тече своїм плином. І в 1885 році Франко їде до Києва з метою організувати видання нового журналу, де зможе друкувати все, що захоче, бо в Галичині таких можливостей немає. Там уперше зустрічає Ольгу Хоружинську, в якої за плечима навчання в Інституті шляхетних дівчат, в реаліях студіювання на Вищих жіночих курсах. Франкові подобаються її енергія, розум, розмах, і він розкриває їй своє зацікавлення нею. Згодом сам напише, що не любов одружила їх, а розрахунок: у своїй дружині хотів бачити передусім свого помічника і друга, а потім решту.
Страшенно Ольга його кохала,та коли її родина про це довідалася, то була шокована. Така гарна, така розумниця – і тут якийсь задрипаний Франко, який у Галичині має просто жахливу репутацію. Родичі організували Ользі поїздку до Львова, аби вона на власні очі переконалася, хто такий Франко, якого всіляко ігнорують, не пускають у сфери, в яких вона звикла жити, бідак, який бореться із життям направо і наліво.Життя Хоружинської теж склалося трагічно. У Львові вона була одинокою. Спілкувалася з тими, з ким товаришував її чоловік. Однак майже всі ці люди ставилися до неї упереджено. Глибоко переживаючи все, що відбувалося не лише у власному житті, а й у житті Франка (зокрема, коли наприкінці ХІХ століття його почали дуже цькувати за статтю "Поет зради", в якій він мовив про подвійну мораль поляків, не дали змоги працювати у Львівському університеті, коли їм перед вікнами виставляли опудала, де писали "Іван Франко" та різні непристойності, коли кожна "патріотка" вважала за обов'язок плюнути в бік Франка, коли їхнього улюбленого сина Андрія вбив камінь, який кинули у Франка), Ольга Хоружинська захворіла психічно. На похоронах чоловіка вона не була, оскільки з психіатричної лікарні вийшла лише 1919 року. Померла одинокою першого тижня окупації Львова. Але єдина з усіх могла сказати: "Саме мене він обрав за дружину"...
Скромний маленький надгробок на Личаківському цвинтарі. Коли сонце хилиться на захід і його промені пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з його могили пригортає її могилу. Вона з ним завжди.

Буктрейлер "Тричі мені являлась любов"